Після перемоги біля Марафона Греція прожила 10 блаженних років без війни із могутньою Персією. Європейці думали, що поразка вгамувала персів назавжди. Однак насправді азіати лише накопичували сили.
Невдовзі після Марафону помер цар Дарій. Його наступником став син Ксеркс. Кілька років він витратив на боротьбу із суперниками за трон. Зміцнившись, згадав про Грецію, яка завдала його батькові такої болючої поразки.
480 року до нашої ери посли Ксеркса з'явилися в грецьких містах з вимогою про капітуляцію. Це був шок. З жаху греки здавалися на милість могутньому володарю Азії. Лише декілька міст відкинули пропозицію дати перському царю "землі й води". Серед них були наймогутніші – Афіни й Спарта. У Спарті послів вкинули до криниці, порадивши взяти собі там стільки завгодно землі й води. Афіняни теж убили послів, але попутно відправили разом із ними перекладача, "який спаплюжив грецьку мову перекладом такої мерзенної пропозиції".
Замість морського шляху наступу Ксеркс обрав сухопутний. З Малої Азії через протоку Геллеспонт (ширина у найвужчому місці 1 кілометр 300 метрів) цар наказав збудувати міст. Однак буря розвалила його. Ксеркс наказав бити море батогами. Триста осіб нещадно сікли невдячну протоку. Невдовзі будівельникам відрубали голови й звели новий міст.
Перський цар вів із собою величезну армію. Греки-сучасники називали цифру в 1 мільйон 700 тисяч воїнів. Це було перебільшенням. Насправді армада Дарія нараховувала 200 тисяч військових. Найбільш боєздатною частиною була гвардія "безсмертних" – загін у 10 тисяч воїнів особистої гвардії царя. Озброєні перси були списами (коротшими від грецьких), луками і кинджалами, їх тіло захищав короткий лускатий панцир і плетений щит, обтягнутий шкірою. Деякі кіннотники мали металеві шоломи. На відміну від грецьких гоплітів, воїни Ксеркса мали тільки легке озброєння, у "безсмертних" воно відрізнялося тільки багатством оздоблення.
Серед грецьких міст не було єдності. Одні вважали, що треба захищати північну Грецію, інші – вузький Фермопільський прохід – ключ до середньої Греції і Афін. Спартанці споруджували стіну на Коринфському перешийку, прагнучи не допустити ворога на півострів Пелопоннес. Тому на пропозицію афінян погодилися неохоче: охороняти Фермопіли відправилися 300 воїнів на чолі із царем Леонідом. Всі розуміли, що вони йдуть на вірну смерть. Розумів це і Леонід – він узяв у похід лише тих спартанців, котрі вже мали синів. Момент відходу війська був трагічним: хтось із спартанської знаті у відчаї гукнув Леоніду:
– Візьми хоч тисячу!
– Для перемоги і тисячі не вистачить, а для смерті досить і трьохсот, – була відповідь.
Дорогою до Леоніда приєдналося грецьке ополчення – загалом 4 тисячі воїнів. У найвужчому місці Фермопіли (дослівно Теплі Ворота) були перегороджені оборонною стіною з двома вежами. Дорогою не могли розминутися два вози. Греки зміцнили стіну і стали чекати ворога. Чекати довелося недовго: до стіни під'їхав перський розвідник і довго розглядав грецький табір. Виявилося, що спартанці виспівували пісні, займалися своєю шевелюрою, ретельно розчісуючи волосся. Ксеркс не знав, що в мирний час спартанці підпорядковувалися найжорстокішій дисципліні, і тільки під час війни допускалося послаблення: можна було піклуватися про свою зовнішність і розважатися співом військових пісень, тому що війна для спартанців завжди вважалася святом.
Перський цар вирішив, що супротивник збожеволів і викликав до себе колишнього спартанського царя-вигнанця Демарата. Той пояснив, що така поведінка спартанців може означати тільки одне: вони готуються до смертного бою і дорого продадуть своє життя. Ксеркс не повірив і чотири дні вичікував, сподіваючись, що ця жменя греків або розбіжиться, або здасться. Не дочекавшись, він відправив до Леоніда парламентера з короткою вимогою: "Склади зброю". Той відповів теж коротко: "Прийди, візьми". Перс зауважив:
– Безумцю, наші стріли закриють від вас сонце.
– Тоді ми битимемося у сутінках.
Зрештою Ксеркс наказав мідянам схопити зухвальців і привести живими. Але, наскільки ті стрімко атакували супротивника, настільки стрімко відкотилися назад, наткнувшись на незламну оборону греків. Ще кілька атак – і знову мідяни, залишаючи безліч убитих і поранених, відступали під ударами фаланги. Греки стримували натиск персів зімкнутим строєм. Це була залізна стіна зсунутих щитів і наїжачених списів. Об неї розбивався і відкочувався кожен натиск. Ось тоді Ксеркс вирішив послати в бій гвардію, якої командував його улюбленець Гідарна. "Безсмертні" кинулися в атаку. Ксеркс кілька разів схоплювався з золотого трону в тривозі за долю свого добірного війська. Нарешті і "безсмертні " були змушені відступити. Так закінчився перший день битви при Фермопілах.
Наступного Ксеркс наказав атакувати безперервно, сподіваючись, що захисники Фермопіл будуть виснажені безкінечним боєм. Але Леонід постійно замінював утомлених передових бійців свіжими, греки вміло оборонялися в тіснині і несли невеликі втрати. Зрештою персам так і не вдалося пробити стіну. Володар розгубився, аж раптом до нього з'явився місцевий житель Ефіальт і запропонував за гроші показати гірську стежку, яка йшла в обхід ущелини і виводила в тил захисникам Фермопіл.
Увечері весь корпус "безсмертних", безшумно покинув табір і став підніматися по стежці у гори. Попереду йшли Гідарна з Ефіальтом. Шлях зайняв всю ніч. Коли небо на сході стало світлішати, перси вийшли на плоскогір'я, густо заросле дубами і раптом, на свій подив, побачили, як догорає багаття якихось воїнів, які поспішно натягували на себе обладунки. Це був загін фокидян в 1000 чоловік, яких Леонід залишив охороняти стежку (про її існування греки знали). Ті теж були приголомшені, коли раптом зашаруділо торішнє листя під ногами безлічі людей і між деревами з'явилися перси.
Гідарна з побоюванням запитав провідника:
– Це спартанці?
– Ні, всього лиш фокидяни.
Під градом перських стріл фокидяни кинулися вгору по схилу і вишикувалися в бойовий порядок. Але перси не стали їх переслідувати, а рушили по стежці далі. Тоді начальник греків послав одного з воїнів до Леоніда зі звісткою про рух персів у тил грекам.
У Леоніда залишалося ще кілька годин, перш ніж "безсмертні" опиняться в глибині Фермопільської ущелини. Спартанський цар оголосив, що з виходом противника в тил подальша оборона Фермопіл втрачає сенс, тому він відпускає всіх, крім спартанців, яким військовий статут забороняв відступ за будь-яких обставин.
Не забув він і відправити до союзного командуванню греків вісника з повідомленням про прорив персів в Середню Грецію. Про сумну долю спартанців і їх бойових товаришів повідомив афінський посильний корабель, який до цього чергував при загоні Леоніда. Крім 300 спартанців, Леонід залишив в якості заручників чотириста воїнів із міста Фіви, яких підозрювали у зраді. Відмовилися піти і залишилися зі спартанцями 700 воїнів з містечка Феспіі в Середній Греції.
Залишившись з тими, хто збирався померти разом з ним, Леонід сказав:
– Поснідаємо, друзі, адже обідати нам доведеться в царстві мертвих.
Перси знову кинулися на штурм ущелини. Скориставшись нагодою, фіванці перебігли до них. Тим часом невелике спартанське військо несподівано атакувало противника. У сутичці Леонід загинув одним з перших. Далі греки й перси билися за його тіло. Нарешті спартанцям вдалося відбити свого царя. Вони відступили на пагорб в глибині ущелини і оборонялися там до кінця, поки не були розстріляні перськими лучниками. До полудня бій стих. Усі захисники Фермопіл були мертві. Розлючений Ксеркс розпорядився викопати з-під купи трупів тіло Леоніда, відрубати йому голову і насадити на спис. Його гнів можна зрозуміти – у дводенному бою загинуло 20 тисяч перських воїнів.
Останній із трьохсот спартанців дивом урятувався. Дорогою до Фермопіл він захворів і змушений був лікуватися в одному із ближніх сіл. Коли повернувся додому, з ним не розмовляли, не віталися, не давали ні води, ні вогню. Він шукав смерті й загинув через рік в переможній для спартанців битві біля Платеї. Після поразки в морській битві біля Саламіну, розгром сухопутного перського корпусу спартанським військом біля Платеї став переломним моментом у грецько-перській війні.
Вісім фактів про спартанців
1. У Спарті жили три стани людей: спартанці – нащадки завойовників-дорійців, періеки та ілоти. Спартанці правили і воювали, періеки кували зброю і платили податки, а ілоти займалися сільським господарством.
2. Одного разу спартанці покликали на війну своїх союзників. Ті нарікали, що насправді виставляють більше воїнів аніж самі спартанці. "Неправда", – сказав спартанський цар. "Гончарі встаньте!" Піднялося кількасот союзників. Спартанці продовжували сидіти. "Землероби встаньте!" Піднялося ще кількасот. "А тепер ковалі, столярі!" Майже все союзницьке військо піднялося, а спартанці сиділи. "От бачте, справжніх воїнів дає лише Спарта".
3. На війні належало говорити точно і стисло. Спартанець прийшов послом до македонського царя. "Ти - один?" – здивувався цар, звиклий до пишних і багатолюдних посольств. "До одного", – відповів спартанець.
4. Спартанці першими навчилися битися строєм, фалангою, а не кожен сам за себе. Покинути місце в строю, щоб кинутися на ворога або від ворога, було однаковим злочином. Спартанець Леонім в бою заніс меч над ворогом, але почув відбій і відсмикнув зброю: "Краще залишити живим ворога, ніж не послухатися команди". Хлопчик Ісад втік на війну і хоробро бився - йому дали вінок за хоробрість і висікли різками за порушення дисципліни.
5. Спартанка послала в бій п'ятьох синів і чекала звісток біля воріт. З'явився гонець. "Як справи?" - "Всі п'ятеро вбиті", - відповів гонець. "Я не про те питаю: хто переміг?" - "Ми". - "Тоді я щаслива, що вони загинули", - сказала мати.
6. Щоб уміти добувати їжу на війні, підлітки вчилися красти. Хто приходив ні з чим, того били, хто був спійманий на місці злочину, того теж били. Один хлопчик вкрав лисеня. Коли до нього підійшли, він сховав тварину під плащ, стояв твердо і говорив спокійним голосом. Його не запідозрили. Тим часом лисеня прогризло йому нутрощі. Хлопчик помер. Про його вчинок розповідали дітям, як про подвиг.
7. В олімпійських та інших спортивних змаганнях спартанцям брати участь заборонялося: "Спарті потрібні не атлети, а воїни".
8. Щоб молодь не привчалася до вина, поїли ілота і водили повз обідніх столів - один вигляд його викликав огиду.
Джерело gazeta
