"Про ждунів" - Ізольда Сальтисон-Зельц

"Про ждунів" - Ізольда Сальтисон-Зельц

Не про отого, одного, авдіївського. Що про нього? Людина прожила років 40 чи 50 в обіймах з російським телебаченням. «Я на родінє!» Ще один русскій. Як Орістовіч. Тільки той шось не поспішає до Московії. А в окупований росіянцями Київ чи Харків приїхав би залюбки.

Так, от, ждунів насправді багато. Якщо чесно, то дуже-дуже багато. Мабуть на них і розраховував пуцін в 2022 році.

І непотрібно виправдовувати цього авдіївського дядька: він на нєрвах, знесилений, а може його били, залякали. Чим його ще можна злякати? Людину, яка давно не чула тиші? Що йому можна пообіцяти, щоб він ніс на камеру брєд? Він говорив щиро! Він дійсно вірить в русь-матушку, спасітєльніцу чілавєчєсьва, в благодать, которая от руссскіх людєй-то ісходіть! А якщо його якось ненароком рускій зольдат огріє прикладом по потилиці, ну, што ж, вайна - дєло такоє. Нєрви у всєх, панімаєтє лі. Усі все зрозуміють, бо вони ж свої - русскіє.

Маємо прийняти страшний факт, що і Києві, і навіть у Дрогобичі, таких ждунів є. Різний процент, але є.

Ждун - необов’язково буде чекати расію в своєму населеному пункті та вголос про це говорити. Ждуни нині поінформовані й модернізовані. Багато хто обирає позицію поки мовчати, але тримати «росію в своєму серці!» Бо це ж культура вєлікая, духовнасть і фсьо такоє. Неофіти серед агресивних ха-лов! Вони мліють від думки, що росіяни таки зайдуть в їхнє місто чи містечко. І все буде, як раніше - русскіє кнігі, русскоє тєлєвідєніє, абразованіє нормальноє і фсьо такоє прочєє. Хто старший, так ще поплачте за гімном сересер, «а помнітє как наша сборная…», «бил я в командировкє, на байкалє, знаєтє лі, скажу вам…»

Багато зі старшого покоління - це просто завезені росіяни. Камсамольско-маладьожниє стойкі. Є під Києвом містечко енергетиків. забудовуватись почало на початку 1970-х, коли запускали два великі підприємства. Так українців там була разюча меншість! Українкою могла бути жінка, яка одружилась з росіянином і молодій родині дали квартиру! Вау! Вербували з усього сересер! Тим людям, хто дожив - від 70 років та більше. Але вони все одно совки! Голосували 30 років за проросійські партії. Так кортіло повернути молодість! У кого родичі в росії чи білорусі розказують і нині як там добре живеться, які там зарплати і пенсії! І хочуть щоб тут як там! Не поїдуть туди, перевіряти! Бо літа вже не ті. Так і живуть.

Таке майбутнє 30 років вони наголосовували своїм дітям та онукам. Та й діти в більшості такі ж совки! Вони не ходили до українських класів (а їх там, 30 км. від Києва) просто не було. Все українське вважалось сільським та відсталим. Що могло змінити їхній світогляд? Хіба тамтешній цвинтар… Я зайшла в місцеву крамничку й питаю в квіткарки за гвоздики (треба було провідати могили неблизьких, але родичів). Кажу їй, що я на кладовище й можна гвоздики не такі пишні, як на вітрині. «У нас гвоздики не застоюються…» Сенс цієї страшної фрази я зрозуміла, коли побачила поміж хрестів море жовто-синіх прапорів... І це вже по більшості онуки ждунів.

А їхні батьки? Я вже писала про модернізованих - продвинутих русскомірцев. Є серед знайомих такий. У березні буде 60, тож сяде на авто - й до Німеччини! Дружина вже там оформила соціалку. Але живе тут, працює тут. Треба так уміти! Але жити збираються там. Отримуючи пенсію з України (а вона в дядька непогана, якісь схеми вони знають, бо німці перевіряють дані про пенсії). Але там - тихо, без нервів. І нинішня війна для таких - не війна, а конфлікт, де брат на брата. А винуваті у всьому англосакси.