Зустріч міністрів закордонних справ "нормандської четвірки" в Парижі не принесла видимих результатів. Як вийти з глухого кута?
DW: Після майже безрезультатної зустрічі глав МЗС України, Росії, Франції та Німеччини в Парижі німецький міністр Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив, що розчарований тим, як Київ і Москва проводять перемовини. Це свідчить про те, що він уже просто втрачає терпіння?Штефан Майстер: Це свідчить передусім про глибоке розчарування і про те, що ми опинилися в глухому куті - що в мінському процесі немає прогресу, адже жодна зі сторін не готова до будь-яких компромісів. Російська сторона наполягає на тому, щоб усе, що записано в Мінську-2, було один в один втілено в життя. Українська сторона прямо каже, що це неможливо реалізувати і що вона не готова це робити. Таким чином ані Франція, ані Німеччина на даний момент не можуть нічого зробити, аби підштовхнути дві чи навіть три сторони конфлікту, якщо враховувати сепаратистів, знаходити компроміси та просуватися вперед.
Аналітик Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Штефан Майстер
Перед зустріччю в Парижі німецька сторона сподівалась на прогрес у питанні підготовки до місцевих виборів на Донбасі. Але і тут жодних суттєвих зрушень досягнуто не було. Що заважає?
На даний момент це пов’язано з українською стороною, яка не готова зробити необхідне для підготовки виборів - і що стосується відповідного виборчого закону, і щодо реформи конституції. Але така позиція Києва, на мою думку, справедлива. До України висувають вимогу, яку неможливо виконати. Адже вони не можуть у цих регіонах із відкритим кордоном із Росією провести вільні та чесні вибори, які б відповідали стандартам ОБСЄ. І це - "пологова травма", закладена в мінських угодах уже при їхньому народженні.
Чи можна говорити, що розчарування в Берліні та Парижі зрештою призведе до менш активної участі Німеччини та Франції у пошуку рішень в українському конфлікті?
Ми спостерігаємо передусім те, що зростає фрустрація (в Берліні та Парижі. - Ред.), у першу чергу, в тому, що стосується України. Адже, з одного боку, ми маємо внутрішньополітичну кризу в Києві та не маємо прогресу в плані реформ, на який було покладено багато сподівань. І водночас Україна не втілює в життя те, чого від неї очікує Німеччина та Франція (в рамках мінського процесу. - Ред.). Тож наслідком може бути послаблення підтримки України.
В той же час ми спостерігаємо, що через інші події, як, приміром, криза біженців, Німеччина і Франція хочуть якимось чином позбутися цієї теми й чинять тиск, аби цієї мети досягнути. І що з якогось моменту ця тема вже не має тієї пріоритетності, яку вона мала раніше.
Складається враження, що Німеччина та Франція чинять дедалі більший тиск саме на Україну. Росія ж натомість продовжує говорити з позиції сили. Чи не перестали санкції Заходу бути настільки сильним інструментом тиску на Москву, яким вони були раніше?
Я думаю, що Росія все ж має великий інтерес у тому, щоб санкції були послаблені або скасовані. Приїзд (прем’єр-міністра Росії) Медведєва на Мюнхенську конференцію з питань безпеки та сигнали, що пролунали з його боку, говорять про те, що Росія, в принципі, залюбки хоче говорити та досягнути зрештою якоїсь домовленості. Та ключова проблема полягає в тому, що росіяни не йдуть на компроміси. Немає жодних пропозицій з російського боку.
Якщо скасування санкцій все ж важливе для Росії, то чому Москва, на Вашу думку, може дозволити собі таку безкомпромісну позицію в перемовинах щодо України?
"Мінськ-2" - це максимум того, чого російська сторона хотіла. Тож, вони б діяли нерозумно, якби зараз пішли на компроміс. Крім того, все відбувається на тлі очікувань, що дедалі сильніша критика санкцій проти Москви всередині самого Євросоюзу, можливо, призведе до того, що штрафні заходи будуть якимсь чином послаблені й без того, щоб Росії взагалі довелося йти на якісь компроміси.
Я думаю, це і є розрахунок російської сторони. Адже і з боку Франції, і з боку Італії, і з боку інших країн останнім часом лунають заяви, що санкції у сьогоднішній формі, можливо, в червні не мають бути подовжені. Водночас росіяни роблять Україну винною у невиконанні мінських угод і не бачать жодної провини зі свого боку. Це, на мою думку, і є актуальна тактика Москви: мовляв, Україна - погана, водночас росіяни потрібні (Заходу. - Ред.) для вирішення конфлікту в Сирії та інших. Тож вони сподіваються на послаблення чи скасування санкцій.
Глухий кут у перемовинах дедалі більше схиляє до висновку, що "нормандський формат" більше не працює. Чи бачите Ви якісь альтернативи?
Зараз справді той момент, коли доводиться запитувати, чи "нормандський формат" насправді ще здатний вирішити цей конфлікт чи призвести до якихось зрушень. Наразі жодної альтернативи йому немає, так само як немає альтернативи і мінському процесу. Але я думаю, що в якийсь момент до пошуку рішення конфлікту, можливо, будуть підключені американці. І я думаю, що це зрештою те, чого хочуть росіяни. Вони хочуть говорити про ці проблеми і конфлікти у підсумку саме з ними та думають, що лише американці зрештою є тими, хто може скасувати санкції та розв’язати цей конфлікт. Тобто один із можливих варіантів - що вони (США) будуть включені в новий формат.
