Загибель В’ячеслава Чорновола. Що ж сталося на бориспільській трасі 25 березня 1999 року

У ніч із четверга на п'ятницю 25 березня 1999 року, приблизно в 23.30 - 0.00 на п'ятому кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша, у результаті зіткнення легкового автомобіля «Тойота Королла» із вантажівкою КАМАЗ, загинув лідер партії РУХ В'ячеслав Чорновіл. Відповідно до офіційної версії, оприлюдненої МВС України, аварія, у результаті якої загинули два чоловіки (Чорновіл і Павлів, референт лідера Руху), відбулася з вини водія КАМАЗу, що, порушивши правила дорожнього руху, розпочав розвертатися в недозволеному місці, створивши аварійну ситуацію. Орієнтовно, на думку ДАІ, виходячи із сили удару - в «Тойоти», що урізалася між кузовом вантажівки й причепом, знесло капот і, практично увесь дах салону, – зіткнення відбулося при швидкості більше 120-140 км/годину, при діючому законодавчому обмеженні швидкості руху на трасах 90 км/годину, а на даній ділянці – 70 км/годину. У цьому випадку, передбачається, що обидва водія грубо порушили правила дорожнього руху на аварійнонебезпечній ділянці дороги.

Смерть Чорновола й Павліва, як говориться в офіційному висновку МВС, наступила в результаті удару легкового автомобіля в голоблю причепа й руйнування салону цього автомобіля. Тіло Чорновола було виявлено на передньому сидінні «Тойоти», його було придавлено правою передньою стойкою салону, а тіло Павліва виявили на відстані більше 10 м від місця зіткнення, куди його викинуло, як припускається, від удару, під час зіткнення. Дмитро Понамарчук, єдиний свідок аварії, який був у машині Чорновола, залишився живий, отримавши важкі травми черевної порожнини. Згідно офіційних даних, він вижив тільки завдяки тому, що в момент зіткнення спав, лежачи на задньому сидінні «Тойоти». Як відбулася аварія, він, у силу цих обставин, не бачив, лише відчув сильний удар. Покинути, самостійно, розбиту машину він не зміг, і був витягнутий із неї через заднє вікно салону, доставлений у Бориспільську лікарню, через годину після події, де йому була зроблена операція. У цей час (на момент написання статті - "Аратта") стан Понамарчука оцінюється лікарями, як задовільний.

У машині КАМАЗ, у якій під час зіткнення знаходилися водій і двоє пасажирів, потерпілих немає.

Відповідно до офіційної версії МВС, за машиною Чорновола їхала інша «Тойота», у якій був народний депутат Геннадій Удовенко. Напередодні, Чорновіл і Удовенко були в м. Кіровограді, де зустрічалися з рухівським активом, що підтримує Чорновола після розколу партії, і потенційними виборцями. Машина Удовенка першою опинилася на місці аварії, уникнувши подвійного зіткнення з машиною Чорновола, задня частина якої стирчала між причепом і кузовом вантажівки, з якого висипалося зерно. Він викликав на місце події міліцію й швидку допомогу.

За офіційною інформацією, удар «Тойоти» був такої сили, що машину довелося витягати з-під причепа за допомогою підйомного крану.

МВС наполягає на версії нещасного випадку, який стався в результаті аварії, геть зовсім заперечуючи версію вбивства за допомогою автокатастрофи. Правда, остаточні висновки будуть зроблені після експертиз.

Непрофесіоналізм або... 

В офіційну версію подій, які сталися на бориспільській трасі, повірили далеко не всі депутати парламенту й журналісти. Так, наприклад, лідер ПСПУ Наталя Вітренко, в інтерв'ю телебаченню сказала, що це – добре організоване вбивство політика, який багатьом заважав. Глава Комітету з боротьбі з оргзлочинністю Юрій Кармазін (фракція "Громада") і член цього ж Комітету Анатолій Єрмак (група "Незалежних) в інтерв'ю ЗМІ, у п'ятницю, висловили сумніви із приводу офіційних повідомлень МВС щодо аварії, оскільки ця інформація не відповідає встановленій формі й породжує більше питань, ніж дає відповідей на те, що відбулося. Тому, із самого початку, розслідування було поставлено під депутатський контроль.

У чому ж сумнівність офіційної інформації?

По-перше, у зведенні немає довідки про метеоумови на місцевості, у якій відбулася аварія, зокрема, видимості можливих перешкод, стану дорожнього покриття, умов обмежуючих видимість водіям машин, які потрапили в аварію, тим більше, що подія трапилася на аварінонебезпечній ділянці шосе.

По-друге, невідомо, яка була відстань між «Тойотою» і КАМАЗом, у момент, коли водій вантажівки розпочав розворот і перекрив шлях легковому автомобілю. Однак, гальмовий шлях машини, у якій їхали рухівці, становить 30-35 м. Розворот водій КАМАЗу, у кабіні якого були ще два пасажири, робив за 120 м від місця повороту на харківську трасу, який він проґавив. Ширина дорожнього покриття в цьому місці 7,2 м, але до них потрібно додати ще, мінімум 4 м, узбіччя із твердим покриттям, для аварійного паркування машин. Таким чином, розворот вантажівки здійснювався на ділянці шосе шириною, мінімум 11,2 м, що дозволяє йому виконати маневр із першого разу, у найгіршому разі, трохи з'їхавши за узбіччя на протилежній стороні дороги, де немає обмежувального огородження. Однак, за офіційною схемою видно, що вантажівка повністю перекрила обидві смуги руху, причому, «Тойота» не перетнула осьової роздільної смуги. Чи міг водій вантажівки, яка починала маневр, не бачити світло фар від «Тойоти», що їде позаду? Дуже сумнівно, оскільки орієнтовна довжина відрізка прямої видимості(прямий візуальний контакт), у даному місці, не менш ніж 1000 м, активне гальмування легкова машина розпочала за 35 м до місця зіткнення. Це дає можливість припустити, що, водій вантажівки та його пасажири повинні були чітко бачити включене дальнє світло галогенових фар (у даному місці немає нічного висвітлення шосе) машини Чорновола. Вантажівка або раптово почала маневр, не включивши сигналів повороту, або водій «Тойоти» побачив перешкоду із запізненням. Автомобіль, що рухається зі швидкістю 150 км/годину, проїжджає 41,7 м/сек. Це означає, що якщо вірити офіційної версії, Павлів, за кермом «Тойоти», повинен був побачити світло фар КАМАЗу більш ніж за 1000 м, а габаритні вогні й блимавку повороту на борті вантажівки й позад кузова й причепа мінімум за кілька сотень метрів, навіть за поганої видимості. А погодні умови в той день були нормальні, дорожнє покриття – сухе. Крім цього, як правило, водії вантажних машин, а тим більше із причепом, роблячи такий ризикований маневр, тим більше в недозволеному місці, включають додатково блимавки аварійної зупинки, які також видно досить далеко. Тобто, прямий візуальний контакт між водіями машин, навіть при максимальній швидкості «Тойоти», відбувався не менш ніж 24 секунди. Це – достатньо часу й для оцінки ситуації, і прийняття безпечного рішення. Тим більше, що обидва водії – досвідчені. Однак, початок гальмування говорить про те, що цього не відбулося. Навіщо водієві вантажівки необхідно було робити розворот із виключеними фарами, габаритами й блимавкою повороту або раптово, усупереч логіці самозбереження, перекривати трасу перед машиною, що йде на обгін? Адже це – явний кримінал.

Окрім цього, абсолютно не зрозуміло, чому на машині Чорновола не спрацювали гальма, бо ж при огляді місця події, було зафіксовано розірваний гальмівний шлях лише одного колеса, а не чотирьох, як це повинно бути під час аварійної ситуації.

Але, незважаючи на це, не маючи зрозумілої відповіді на дане питання, Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко привселюдно заявляє, що слідство навіть не розглядає версію про замах або, хоча б, про ненавмисне вбивство.

По-третє, ні з офіційної інформації, ні зі слів Удовенка, не зрозуміло, у якому положенні перебувала вантажівка в момент аварії. З фото машини Чорновола на аварійній площадці, можна припустити, що вдар відбувся об задній борт вантажівки й передню частину голоблі причепа. Якщо це так, то в момент зіткнення вантажівка практично перпендикулярно перекривала дорогу, оскільки, у випадку розвороту між кузовом машини і її причепом залишається мінімальна відстань і, відповідно, деформація даху салону «Тойоти» повинна мати стріловидну форму. Якщо ж вона пішла прямо під голоблю причепа, то деформація даху повинна бути більше прямою, зі зсувом уліво, а нахилом вправо, тобто відповідно вектору й послідовності удару об перешкоду. Судячи з фотознімка, видно, що вантажівка перебувала або в положенні пологої дуги повороту, або стояла поперек, або рухалася назад. Що є досить дивним для розвороту. Але, у будь-якому разі, Павлів повинен був побачити світлові сигнали повороту, габарити, аварійку, катапоти вантажівки. Та сама вантажівка у світлі фар повинна була добре видна. Але, вочевидь, цього не відбулося. Чому? А чи був розворот взагалі, чи вантажівка практично перпендикулярно виїхала на шосе, і перетнула рух? Чому журналістам було заборонено знімати ці машини?

По-четверте, ні з офіційної інформації, ні зі слів Удовенка, сказаних у декількох інтерв'ю після аварії, не зрозуміло, на якій відстані була його машина від авта Чорновола й чи був він безпосереднім свідком зіткнення. Ясно одне, місце події він і його водій побачили досить далеко, щоб безпечно зупинитися. З його розповіді зрозуміло, що Чорновіл і Павлів, після аварії, були мертві й знаходилися в «Тойоті». Це ж підтверджується розповіддю Понамарчука, що був притомним, і бачив ці тіла. Павліва було витягнуто з машини першим, і тіло покладене на дорогу, у декількох метрах від місця аварії, а тіло Чорновола було витягнуто тільки після того, як машини розтягнули. Але, проте, не зрозуміло, хто ж був прямим свідком аварії, який бачив, що відбулося? Хто, крім водія їхав у КАМАЗі – його односельці, представники замовника вантажу, випадкові пасажири чи ні? Чому Удовенко який, можливо, не бачив самої аварії, однозначно наполягає на нещасному випадку?

Але в цій справі дивного багато й крім офіційних даних або розмитих розповідей свідків. Наприклад, Удовенко стверджує, що вони дуже поспішали в Київ, щоб взяти участь у ранковому засіданні парламенту. Тоді виникає питання: чому й за чиєю пропозицією вони не поїхали по трасі Київ-Одеса, по якій від Кіровограда до Києва значно ближче? Чому вони поїхали в Кіровоград на машинах "Промінвестбанку", а не рухівських, Верховної Ради або громадським транспортом – літаком або поїздом? В якому технічному стані була машина Чорновола? Припустити, що банківська машина була в незадовільному стані, тобто технічно несправна, якось фантазія не дозволяє. Але те, що не спрацювали подушки безпеки й розірваний гальмівний слід, та й сила удару наводять на думку, що явно щось було не так, як повідомляється.

Очевидні "дивакуватості" цієї події наводять на думку, що Чорновіл щось знав або відчував, тому умисно намагався бути менш помітним, особливо на таких ділянках, як міжміські траси. Чому?

Кому заважав Чорновіл? 

У подібних випадках, коли трагедія трапляється з політиком такого рангу, як Чорновіл, який тривалий час очолював третю, за чисельністю, політичну партію України, був беззмінним депутатом парламенту 9 років, влада дуже ретельно розслідує всілякі версії вбивства або нещасного випадку. Чому ж, у цьому випадку, не чекаючи результатів експертиз і закінчення розслідування, посадові особи настільки поспішно й категорично наполягають на нещасному випадку, геть відкидаючи інші версії? При цьому, навіть у відомій пропрезидентській телепрограмі "7 днів", що йде на каналі УТ-1, досить «тонко» натякають, що в тому, що сталося винний "розкольник" Юрій Костенко. Навіщо Адміністрації знадобилися такі ігри навколо трагедії?

Чорновіл, мабуть, з 1991 р. був найлояльнішим, до Президентської влади, політичним лідером України. На перших президентських виборах-91 він посів друге місце, набравши 24% голосів. Але чи була в нього мета перемогти на тих виборах? По суті, як показує аналіз передвиборної боротьби й розподіл симпатій виборців, найбільшим рейтингом тоді користувалися два кандидати Леонід Кравчук і Олександр Ткаченко. Хоча в той момент, націонал-демократи були на підйомі, проте, розраховувати на перемогу в передвиборній боротьбі не доводилося: по-перше, тому що серед самих націонал-демократів не було однозначного відношення до інституту президентської влади, а тим більше до самого Чорновола. Не менш сильний вплив у правих рядах, мали прихильники Степана Хмари, чий авторитет, після «перебудовчого» тюремного ув'язнення в 90-91 р. був досить високий, а його колег по парламенту, у тому числі й Чорновола, багато хто з соратників по боротьбі, відкрито обвинувачували у змові з комуністами й Кравчуком, за те, що ті одержали розподільники номенклатурних привілеїв, і дозволили арешт Хмари. Сам Хмара й лідери правих (РУХ, УРП), виступали не тільки проти Чорновола, але й проти інституту президентської влади, як такої.

По-друге, ні РУХ, ні УРП, включаючи Чорновола, не розраховували на повну перемогу у виборах-91. У кулуарах цих партій тоді діяла установка – це генеральна репетиція, націонал-демократи не мають досить кадрів, здатних управляти державою, головна мета - референдум за незалежність і побудову незалежної держави. І дійсно, ніхто із правих проти референдуму не виступав. Крім цього, варто враховувати, що в той час серед правих було досить багато впливових друзів Кравчука – Іван Драч (лідер РУХу), Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Дмитро Павличко – практично все керівництво самої масової організації - РУХу, який, у відсутності організованого опору забороненої, тоді, компартії, був практичним монополістом на партійну ідеологію.

Наступні події, зокрема, «шокотерапія» реформ і стрімке падіння добробуту громадян, брехливі заяви політиків про швидке процвітання - бумерангом ударили по рухівських лідерах. Тим більше, що всі праві, сп'янілі від легкої перемоги над партноменклатурою, а точніше ілюзією такої, більше переймалися власним добробутом і міжусобицею, ніж реалізацією політичних гасел, чим уміло користувався досвідчений інтриган Кравчук, зіштовхуючи їх між собою.

До 1993 р. рейтинг націонал-патріотів досяг катастрофічно низької межі й Кравчук, щоб не втратити залишків політичної підтримки, терміново вжив заходів - дозволивши реєстрацію лівих партій СПУ й компартії, синтезувавши, тим самим, для правих Чорновола - образ політичного ворога. Ослаблені ж націонал-демократи, як показали вибори-94, уже навряд чи могли розраховувати на перемогу в озлобленому, ошуканому й обікраденому суспільстві. На тих виборах РУХ і УРП, затято спробували підтримати Кравчука, терміново створивши мертвонароджений політичний блок, що фактично розвалився, від боротьби за лідерство, до початку активних дій. Чимала «заслуга» в цьому, до речі, належала Чорноволу, який не терпів нічийого лідерства, вірогідно думаючи, що його колишні співкамерники Лук'яненко, Горині, Шевченко, Лупиніс нічого, крім руйнування нести в суспільство не можуть, а саме він генератор творчих ідей.

Саме із цього періоду починається ріст авторитаризму Чорновола в Русі й середовищі націонал-демократів. Поступово він витискає з партії практично всіх, хто стояв у її джерел, включаючи першого лідера РУХу Івана Драча. Михайло Бойчишин, голова Секретаріату РУХу, який уперше спробував організувати внутрішню опозицію Чорноволу, зникає при загадкових обставинах. Його доля досі залишається не з’ясованою.

Проте, Кучма, перемігши на виборах-94, не вживає ніяких кроків проти РУХу, який на виборах підтримував Кравчука. Більше того, Адміністрація дуже швидко подружилася із Чорноволом, а той, у свою чергу, розпочав, а вірніше продовжив, партійну політику "конструктивної опозиції" Президентові, фактично зосередивши зусилля партії на боротьбі проти лівих. За останні чотири роки з керівництва партії старанно виміталося все, що могло потенційно бути проти Чорновола. Слідом за Драчем, рухівські лави покинули Сергій Головатий, Володимир Івасюк, Олександр Савченко й інші представники інтелектуальної еліти України.

Вибори-98 показали, що РУХ значно втратив позиції, оскільки в партії, крім Чорновола й Лавриновича, практично не залишилося жодного відомого політика. Більш того, загравання Чорновола зі зкорумпованим оточенням Кучми, відверта неохайність його найближчого оточення(численні скандали з "зникненням" матеріальної допомоги діаспори) перекрило, без того слабке, матеріальне підживлення партії з боку її закордонних представництв. Фінансові проблеми змусили Чорновола піти на компроміс із національним капіталом. Так у Русі з'явилися "нові українці" Олег Іщенко, Олександр Слободян, Едуард Креч. Однак, останні, вклавши в партію солідні кошти не побажали миритися з авторитаризмом Чорновола, більше того, зажадали від партії виступити лобістом їхніх комерційних інтересів. Саме це й послужило дійсною причиною розколу й усунення його від керівництва парламентською фракцією й партією. Що привселюдно визнав сам Чорновіл в останньому виступі в Кіровограді, за кілька годин до трагедії.

Залишившись у фактичному вакуумі, підтримуваний лише частиною низової партноменклатури, він, як загнаний звір, став некерований, оскільки розумів, що йому втрачати вже немає чого.

Чи були в Костенка і його прихильників причини усувати Чорновола? Не було. Ні Чорновіл, ні його прихильники не могли серйозно перешкодити Костенку. Вони не мали достатніх фінансових джерел для забезпечення партії, а авторитаризм Чорновола, який також був відомий на місцях, і не міг служити росту симпатій рядових рухівців до екс-лідера. Чорновіл не міг запропонувати й реальної ідеологічної альтернативи своїм однопартійцям, окрім заклинань на тему розбудови держави, погроз комуністичного реваншу й обіцянок світлого майбутнього. У Костенка, крім фінансової підтримки, в арсеналі - більш приземлені й зрозумілі партійцям ідеї підтримки національного капіталу, зміцнення правопорядку, інтеграції у світовий економічний простір. Питання відходу екс-лідера для Костенка не були актуальні, оскільки Чорновіл був приречений власними амбіціями.

Інша справа – Адміністрація. Для Кучми, некерований Чорновіл був дуже небезпечний, насамперед, як носій компромату, що може в будь-який момент розголосити таємні механізми покупки партій і їхніх лідерів за рахунок бюджетних коштів та роздачі державного майна. Після розколу, Чорновіл кілька разів бував в Адміністрації, очевидно, наполягаючи на тиску на Костенка. Але, судячи з усього, від нього відвернулися. Тоді він прямо почав "розкручувати" «свого» кандидата в президенти - Удовенка. Як конкурент у передвиборній боротьбі, Чорновіл, що не має «гальм», міг реально перекреслити залишки авторитету Кучми в очах громадськості, засвітивши, крім усього іншого, тіньові сторони його боротьби з Лазаренком.

Що стосується лівих, то для них Чорновіл уже не був супротивником. Навпаки, його боротьба за політичне виживання, неминуче зіштовхнула б його з Кучмою, що вигідно лівій опозиції. Тому в лівих не було підстав для усунення Чорновола.

Саме тому, що Кучма більше всіх зацікавлений у покірності Костенка, який, до речі, після смерті Чорновола, має шанс об'єднати демократів у політичний союз, більше надійний, чим номенклатурна «Злагода», на з'їзд якої посилали за рознарядкою Адміністрацій, для цього, напевно, потрібна була демонстрація сили. Подібний тиск з-за рогу, звичайно, не вигідний рухівській команді Костенка. Однак, поки що важко сказати, у який бік він зіграє. Але, у всякому разі, зрозуміло вже зараз: Костенко очікував, що із Чорноволом може щось трапиться, він здогадувався, що це буде використано для тиску на нього. Виходить, що нового лідера правих сил України не прихопили зненацька. А це вже не поразка. Скоріше Адміністрація, зробивши такий примітивний хід, дала в руки Костенка зайвий козир.

Інформація до роздумів

ЧОРНОВОЛА “ЗАМОВИВ” КУЧМА, А КРАВЧЕНКО “ПЕРЕСТАРАВСЯ”?

Замовником усунення лідера Народного Руху В'ячеслава Чорновола міг бути екс-президент Леонід Кучма, вважає помічник міністра внутрішніх справ Микола Степаненко, який займається цією справою, писала "Українська правда" .

"Я цілком припускаю, що екс-президент Кучма міг доручити екс-міністру МВС Юрію Кравченку розібратися з неугодним політиком, а той "перестарався", - сказав він в інтерв'ю"Комсомольській правді в Україні" 21 лютого 2006 року.

За словами Степаненка, справу Чорновола можна порівняти зі справою вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

"Лідер НРУ був незручний для чинної у той час влади. Був безкомпромісною людиною, не брав хабарів", - додав він.

Говорячи про просування у розслідуванні обставин смерті Чорновола, помічник Луценка розповів, що до цієї справи були залучені матеріали, зібрані в 1999-2000 роках.

"На жаль, у 1999 році слідство розглядало тільки одну версію того, що сталося, згідно з якою зіткнення КамАЗа і "Тойоти" (в іномарці і знаходився Чорновіл) відбулося з вини водія легковика. У результаті кримінальну справу за фактом загибелі голови НРУ закрили. А порушили її знову лише після помаранчевої революції", - сказав він.

За словами Степаненка, водій КамАЗа, у який врізалася машина Чорновола, був "не в курсі того, що відбувалося".

"Судячи з усього, він просто одержав від керівництва КСП ім. Хмельницького (якому належить КамАЗ) розпорядження виїхати о 12 годині 30 хвилин. Люди, які організували вбивство лідера НРУ, не збиралися посвячувати у власні плани "пішаків". Вони цілком могли домогтися свого і шляхом шантажу начальства агрофірми", - зазначив він.

Помічник міністра розповів, що відповідно до однієї з версій вбивства, яка розглядається слідством, водію КамАЗа Володимиру Куделі наказали зупинитися на трасі о 22 годині ще в КСП.

"У призначений час до нього в кабіну підсів незнайомець зі зброєю, який спочатку наказав водію набрати швидкість 15 км/годину, а потім оголосив, що машину необхідно розвернути. Після ДТП цей незнайомець негайно залишив місце злочину", - сказав він.

За словами Степаненка, про навмисність убивства говорить і те, що КамАЗ їхав зі швидкістю 15 км на годину і міг уникнути зіткнення.

"У нього вистачало часу, щоб розвернутися чотири рази! І, відповідно до нашого експерименту, він мав помітити світло фар іномарки вже за 1100 метрів!", - сказав він.

На питання, що б сталося, якби фура не зупинилася, а продовжила рух, Степаненко відповів: "Тоді, думаю, у Павлова і Чорновола, які були у "Тойоті", з'явився б шанс на порятунок".

Він також розповів, що крім Куделі в КамАЗі знаходилися ще два чоловіки - головний інженер КСП Чернецький, який був "мертвецьки п'яний", міцно спав і прокинувся вже після аварії, та робітник КСП Іван Шолом, який "загинув за загадкових обставинах ще в 2000 році".

"Відповідно до офіційної версії, 42-літній Іван Шолом помер від інфаркту. Але він ніколи не скаржився на болі у серці! Відомо, що напередодні смерті до нього приїжджали якісь незнайомці і про щось з ним довго розмовляли. А коли вони виїхали, чоловік помер", - розповів Степаненко.