«Згадуючи Маргарет Тетчер» - Євген Марчук

 «Згадуючи Маргарет Тетчер» - Євген Марчук

Маргарет Тетчер, в моєму розумінні, не просто яскрава особистість і видатний політик свого часу. Вона створила своєрідний і небачений феномен у повоєнній Європі. Агресивного консерватора. Але прогресивного...

Зараз добре відомо, наскільки важко далася їй посада прем’єр-міністра Великобританії, і які неймовірно складні рішення їй прийшлося приймати на цій посаді. Чого варті лише щотижневі бої — два рази на тиждень в парламенті прем’єр відповідав на запитання і пояснював свою політику. Наша парламентська і прем’єрська практика почала складатися в цьому напрямку... Згодом обрив і «відкат». Потрібно повертатися.

Варто згадати, що перш ніж стати прем’єр-міністром, Тетчер була головою парламентського пенсійного комітету, а також головою комітету з питань національної безпеки парламенту Великобританії, а ще чотири роки була міністром освіти і науки в уряді Едварда Хіта.


Тетчер дуже часто ризикувала: ініціювала цілий ряд дуже непопулярних, але вкрай необхідних для її часу соціально-економічних реформ, серйозно ризикуючи своєю політичною репутацією. Розпочала і по-суті виграла війну із профспілками. Демонструвала рішучість і залізний характер при проведенні надзвичайно ризикованої для неї Фолклендської операції. Суверенітет над Фолклендськими островами було відновлено, але загинуло близько 200 британців. Все це вона витримала... Тоді немало європейських лідерів-чоловіків, у тому числі, з Радянського Союзу, переглянуло своє відношення до Тетчер. Я уявляю собі картинку, як багатозначно вони похитали головами — оце дама!

Тетчер чи не з перших європейських політиків почала підтримувати на той час ще не лідера СРСР Михайла Горбачова. У ньому вона відчула потенціал, побачила політичну особистість, з якою можуть бути пов’язані зміни не тільки в Радянському Союзі, але й у Європі і світі: перш за все в питанні ядерного роззброєння і завершення холодної війни.

Маргарет Тетчер встановила 11-річний рекорд «довговічності» прем’єрства у ХХ столітті. Це був рекорд у британській історії. Водночас, вона дуже чітко вловила момент, коли треба було зійти з політичної арени і надати дорогу іншим. Знову ж таки, приклад для українського політикуму.

Під час приїзду Тетчер в Київ у червні 1990 року (в рамках візиту в СРСР), мені довелося працювати з її охороною. На той час функції державної охорони виконувало 9 Управління КДБ УРСР, і мені як першому заступнику Голови цього відомства було доручено займатися безпекою Тетчер у Києві і координувати всі необхідні дії з її охороною і з представниками держохорони з Москви. Ми знали, що Маргарет Тетчер, як прем’єр-міністр, пережила декілька замахів. Найнебезпечніший був у жовтні 1984 року в курортному містечку Брайтоні. Тетчер приїхала туди на щорічний з’їзд своєї партії, і в готелі, де вона зупинилася, серед ночі стався сильний вибух. Декілька чоловік загинуло, майже 30 було госпіталізовано. У спальні Тетчер стеля обвалилася, і всі вікна повибивало, але Маргарет випадково не постраждала. ...Через декілька годин вона під оплески делегатів зайшла до зали і відкрила з’їзд.

Хоча майже всі заходи за участю Маргарет Тетчер у Києві були заздалегідь погоджені, і все необхідне для її безпеки було передбачено, але сюрпризів було чимало. Головним чином вони були пов’язані з її суперактивністю. Вона неодноразово зупиняла весь кортеж і виходила до людей, яких було дуже багато на всіх маршрутах її руху. Люди зустрічали її дуже добре.

Дехто з українських політиків і журналістів запам’ятали тільки те, що виступаючи у Верховній Раді, Тетчер порівняла Україну з американською Каліфорнією. Коли її запитали, як вона ставиться до можливості відкриття посольства України в Лондоні, вона відповіла, що у них немає дипломатичних відносин із Каліфорнією. І це, мовляв, було образливо для України, і що Тетчер не підтримувала боротьбу за незалежність України.

Думаю, це було трохи не так. На час приїзду Тетчер в Україну вона була вже досвідченим і дуже впливовим міжнародним гравцем. Йшов одинадцятий рік її прем’єрства, і завершувалась холодна війна, до чого вона доклала чимало зусиль. Вона приїхала в СРСР підтримати М.С. Горбачова. Але у Тетчер, безумовно, був і свій інтерес. Це найкрупніший у європейській частині СРСР наступальний ядерний потенціал, який було розміщено в Україні. Політик її масштабу не міг не бути стурбований тим, що станеться з цією страшною зброєю, якщо розвалиться СРСР. Безумовно, в балансі її інтересів збереження єдиного центру управління всім ядерним потенціалом Радянського Союзу, з керівництвом якого досягнуто таких важких домовленостей щодо ядерної зброї, було більш значимим пріоритетом, ніж підтримка в її розумінні сепаратистських настроїв у союзних республіках. Навіть якщо М.С. Горбачов її про це і не просив.

При цьому треба враховувати і наступне. Тетчер приїхала в Київ 6 червня 1990 року. Декларацію про державний суверенітет Української РСР ще не було прийнято. Вона з’явиться тільки через місяць і десять днів після її від’їзду з Києва — 16 липня 1990 року. Чи могла вона — досвідчений політик такого масштабу, знаходячись з офіційним візитом у федеративній державі СРСР публічно та ще й в парламенті союзної республіки робити будь які радикальні заяви. І це прем’єр-міністр Великобританії, де проблема ірландського сепаратизму на той час була дуже загострена. Вимагати від Маргарет Тетчер публічної підтримки боротьби за державну незалежність України, та ще й у Верховній Раді, коли ще де-юре існував Радянський Союз, — це просто не серйозно. До того ж, Тетчер сказала про Каліфорнію не у своєму основному виступі, а відповідаючи на запитання із залу. Було видно, що її зустрічі з Віталієм Масолом, який провів з нею чимало часу як прем’єр-міністр, і Володимиром Івашком, який вів засідання Верховної Ради, справили на Тетчер позитивне враження.

Мало хто зараз відтворює загальну атмосферу і тональність її виступу. Щиру і доброзичливу. Пам’ятаю, коли приїхали до Верховної Ради, хтось із британських дипломатів буквально в приміщенні парламенту дав їй текст виступу. Вона пробігла текст очима і щось сказала незадоволено. Потім на зворотній частині того тексту швидко щось накидала. Я зрозумів, що це були тези виступу. Вона вийшла на трибуну і, не читаючи, виступила під бурхливі аплодисменти.

Поведінка Тетчер, її виступи і спілкування стали такою собі глибинною «профілактикою» для українського політичного бомонду. Вона декілька разів підкреслила: після життя в тоталітарному суспільстві вам треба вчитися жити як вільним людям. І вміти відповідати... Так, вона не закликала нас до незалежності. Вона показувала, як незалежність виглядає.

...Кілька деталей. В кінці дня пізно ввечері я супроводжував Тетчер в резиденцію. Вона була з чоловіком Денісом, який був з нею під час поїздки. У резиденції їм треба було піднятися на другий поверх. Коли він її взяв під руку, щоб допомогти, вона втомлена буквально лягла йому на плече, обнімаючи його за шию. Потім, коли вони вже піднялися, вона як дівчисько як шпурне з ноги — один туфель, другий і босоніж з чоловіком пішла в кімнату.

У цей момент вона не виглядала, ясна річ, суворим політичним бійцем, а чарівною хоч і 65-літньою жінкою, і трішки актрисою...

Британський охоронець сказав, що тепер ми також можемо подрімати.

Але приблизно через 10 хвилин спускається Деніс і каже: «А у вас є віскі?» Німа сцена. Це ж державна резиденція, червень 1990 року!.. Виявилося, чого там тільки немає, але віскі не було. Я переклав це прохання. У результаті, замнач «дев’ятки» з Москви, керівник всієї охорони, наш замнач охорони пішли швиденько шукати віскі. Приходять, приносять п’ять пляшок. Але віскі немає. «Є дуже хороша супергорілка», — кажуть вони. Я перекладаю. Деніс постояв-постояв і каже: «Тоді чи є у вас дуже холодна горілка?». «Є», — кажуть вони. Він вибрав найхолоднішу. Думали, що Деніс візьме з собою пляшку, а він каже: «Півстаканчика». Почали шукати стаканчики, не знаємо, де вони, є тільки грановані для води!... Ну знайшли якийсь там широкий фужер на ніжці для вина. Принесли, віддаємо — фужер, пляшку. А Деніс говорить: «No, no!», мовляв, поставте пляшку на стіл. Він налив одну третину фужеру, подякував, і пішов нагору.

Вранці, прямо з резиденції треба було їхати до аеропорту. Пам’ятаю, ще навіть сонце не зійшло, а вже всі готувалися: охорона, машини тощо. Тетчер з Денісом спускаються, у неї вигляд — ніби і не було напруженого дня, майже підскоками йде. Підійшла до нас, посміхнулася, і каже: «Good morning and good bye!» Тобто, поздоровалася і попрощалася. Але, справа в тому, що поки вона виїде — це ціла процедура. Має бути дозвіл від зовнішньої охорони на вихід, а ті, хто дивляться за резиденцією, повинні обов’язково зайти в номер і подивитися, чи раптом чого не забули, разом із представником британської охорони. Вони пішли туди, вертаються: «Все о’кей». Сіли в машини, поїхали. Потім ці хлопці, які заходили в номер, із здивуванням і співчуттям сказали: «Вона навіть і половини не випила тієї горілки!»... Як мені пізніше розповіли, в тій резиденції після згаданого випадку були представлені найкращі віскі.

Від нас Маргарет полетіла в Спітак. Британія надала велику допомогу Вірменії в зв’язку зі страшним землетрусом. Там охорона теж валилася з ніг. Маргарет на величезній розваленій площі в Спітаку виходить з машини, вилазить на автомобіль (їй допомагають) і не боячись через мегафон виступає перед тисячами постраждалих від землетрусу людей, хоча московська охорона була категорично проти.

За довгу політичну біографію Маргарет Тетчер мала багато успіхів, але були й поразки, були й помилки. Проте майже всі: і її прихильники, і опоненти визнають, що вона була надзвичайно впливовим і далекоглядним політиком, який змінив Британію. Сьогодні багато експертів говорять про те, що Тетчер майже стовідсотково передбачила нинішню фінансово-економічну кризу еврозони, до ідеї якої вона не була прихильною. Не треба жити в борг, він тебе все одно наздожене — це чи не найактуальніший урок Маргарет Тетчер для сучасного світу. А особливо для України.

Євген МАРЧУК