Я не знаю, що ж такого надважливого для України зробив Денис Вороненков, російський комуніст, депутат Держдуми, власник численної елітної нерухомості в центрі Москви та шанувальник красот Криму у їхньому теперішньому, окупованому, статусі. Я знаю тільки те, що він майже миттєво отримав українське громадянство. На відміну від десятків інших, менш шляхетних та заможних, росіян, які готові були віддати за Україну найцінніше, що мали - життя.
В своїй країні вони - поза законом, в нашій - і досі чужинці. Не-громадяни України.
Та хіба це стосується тільки росіян? З'вязався з деякими, кого я бачив на фронті.
Артем Широбоков, позивний "Єсенін", родом з Росії, з 14-го на фронті у складі полку "Азов", учасник звільнення Широкиного: "Добрый день. Живу с видом на жительство. Про Вороненкова: ничего удивительного. Любой комментарий по этой теме это тысячное повторение одного и того же. Властям на нас плевать. Открыто, прямо в лицо, ничуть не пытаясь скрыть, - плевать".
Вадим Кшижан'як, польский доброволець, воював у батальйоні "Донбас", позивний "Поляк", учасник звільнення Широкиного: "Громадянства не дали, тому що в мене в документах... немає "по-батькові", тільки друге ім'я. Також повідомили польську сторону, що я воював ...за сепарів. В мене була поліція. Мене допитували п'ять годин і сказали, що це українські спецслужби їм сказали, що я сепаратист".
Вони обидва питають, що ж такого надзвичайного треба зробити, аби стати українцем. Хлопці, ми з вами як малі діти. Запитання риторичне. Казус Вороненкова підказує вам найкращий алгоритм. Спочатку треба стати другом Суркова і голосувати за анексію Криму, а потім вивести гроші за кордон і надрукувати своє каяття в українській пресі. От, власно кажучи, і все.
