Володя, я тобі одну річ скажу, тільки ти не ображайся, добре? Тим паче, ми усі ж президенти. Сам сказав. Так ось, як президент президенту… В армії є гарні командири. Відповідно є погані. Ти ж, Володя, найхеровійший командир якого тільки я себе можу уявити. А я бачив багатьох. Ні, зараз я не буду згадувати, як ти з кентами горілку жер в Буковелі і той час, коли до повномасштабного вторгнення залишалося менше двох місяців. Тому і так, (херово дуже) підготував армію до великої війни.
Зараз про інше…
Найхеровійший командир тому і такий, бо він боїться своїх підлеглих. Відгороджується від них паперами, наказами, інструкціями, іншими людьми вважаючи, що все це працює. Ні. Як маленький командир маленького взводу, кажу тобі: «Ні! Не працює! З людьми треба говорити.
Дивиться їм в очі. Казати правду. Не пиздіти сьогодні одне, а завтра інше! А казати правду! Навіть, якщо вона гірка наче полинь. Тому що ти особисто сьогодні, завтра і навіть післязавтра, будеш спати в зручному ліжку, приймати душ до схочу, ходити на білий унітаз… я навіть не кажу про те, що ти можеш у будь який момент побачити свою родину!
Вони не можуть. Вони воюють. Штурмують та тримають посадки. Таскають снаряди до своїх гармат так, що руки стали набагато довшими. Сплять, скільки вдасться. Якщо вдасться звичайно ж… Вмирають десятками на добу… Коротше, воюють. Розумієш, про що я зараз? І вони хотіли би почути свого головного командира. Нехай і найхеровійшого. Але на жаль, іншого немає. Хоч щось почути від тебе. Якщо ти звичайно вважаєш себе командиром! Тільки про янелох і янетряпка розповідати не треба. Це залиш для своїх пʼяти менеджерів».
