"304 день гарячої фази дев‘ятирічної війни. Війни та поразки Путіна" - Олександр Красовицький

"304 день гарячої фази дев‘ятирічної війни. Війни та поразки Путіна" - Олександр Красовицький

1. Про радянську агентуру. Спочатку був Комінтерн, створений Леніним у березні 1919, - об‘єднання робітничих та комуністичних партій різних країн, кероване з Москви. Закінчилося все досить погано для його лідерів: після відмови бути гвинтиками в руках Сталіна вкінці 30-х років більшість із них знищило НКВС, а Радянський Союз перейшов на агентурний спосіб представництва за кордоном. ІНВ НКВС (іноземний відділ) створив величезну мережу агентів різного рівня по всьому Світу: як розвідників-терористів, які виконували будь-які накази з Москви (викрадення та вбивства, залякування, підкуп), так і агентів сприяння. Падіння СРСР серйозно пошкодило цю мережу, зокрема, через витоки даних та скорочення фінансування. Однак Путін за першої нагоди вирішив відродити колишню «велич відомства», щедро поливаючи його російськими нафтодоларами. Саме величезна кількість куплених різними способами західних політиків і створювала проблеми спротиву російському просуванню в демократичний світ зі своїми наративами, контролем за фінансовими потоками уже в середині країн Заходу, втручанням у вибори. Якраз останнє і забезпечило доступ до головного крісла в США Дональду Трампу. Однак, США, як нормальна демократія, увімкнула всі необхідні механізми, щоб мінімізувати кількість російських шпигунів в оточенні новоспеченого президента і не дати просунути російський вплив на Конгрес США. Починаючи з 24 лютого 2022 року, Росія була вимушена підняти своїх агентів впливу в надії зупинити потік санкцій проти своєї економіки та персональних санкцій щодо її істеблішменту. Комусь із таких агентів, як от Орбан, приводиться відпрацьовувати весь московський порядок денний; комусь, як Берлусконі, довелося відступити; а хтось назавжди втратив доступ до влади. У будь-якому разі, ця агентурно-фінансова мережа залишилася під відновленим нарешті контролем західних спеціальних контрольних органів і поступово втрачає свою ефективність, Путін і тут сам себе переграв. Що стосується подібних політиків всередині України, мешканцям урядового кварталу, мені здається, треба повчитися у власних військових способам боротьби з ворогами нашої влади. Комусь дали втекти (Наумов, Портнов, Рабинович), хтось продовжує свою діяльність навіть у Верховній Раді. Розуміння необхідності повного очищення від агентів впливу є, але дії виглядають несистемними. Можливо, кількість повинна перейти в якість.

2. Є сенс спробувати зрозуміти, як Путін вплинув на майбутнє Росії:

 ⁃ країною керує величезний клан, який навряд чи колись ідентифікує у себе потребу в оновленні і з власної волі залишить владу; система влаштована таким чином, що поглинає будь-яку особистість і розчинає її у загальному болоті. Думаю, що, навіть за необхідності показати світові нове обличчя і нову політику, цей клан не віддасть керма;

 ⁃ значна частина творчої та наукової інтелігенції залишила країну, не впевнений, що назавжди. Все залежить від того, наскільки агресивним буде середовище при наступній владі;

 ⁃ олігархат затамував дихання, очікує, чи залишиться щось від їхніх бізнесів під тиском західних санкцій, чи не відберуть у них все за яке-небудь необачне публічне висловлювання, або й не публічне (відомо, що прослухування розмов процвітає у «найкращих» традиціях);

 ⁃ військова «еліта», представники сімей, які з покоління в покоління служили в армії і більше нічого не вміють робити, поступово утилізується на Сході та Півдні України. Є надія, що більшість з них не встигли залишити нащадків, а дружини зрадіють «Ладі» від Уряду;

 ⁃ ФСБ та Росгвардія. Це і є головні бенефіціари на сьогодні. Саме вони отримали ключі від всіх політичних та бізнесових процесів;

 ⁃ криміналітет. Подивимося, як просуватиметься до влади Пригожин, з ким він буде об’єднуватися, крім Кадирова, в боротьбі кланів; спрямування до України десятків тисяч «зеків» звільнило багато місць для політичних в’язнів, і, якщо буде посилюватись тиск на вільнодумство (якого майже не залишилося), то ці місця будуть швидко заповнені;

⁃ Економіка. Тут все просто. Путіну не вдалося створити економіку закритого типу, яка була в СРСР і падіння, яке почалося з автомобільної індустрії, продовжилося у галузях, пов’язаних з сировиною, як вогонь вітряної днини швидко перекинеться на більшу частину економіки.

Винятком не стане навіть виробництво зброї. Збільшення виробництва очікує тільки горілчану промисловість та індустрію ритуальних послуг.

3. Не такого результату від нападу на Україну в лютому очікував російський керівник. Я би змоделював його бажання та плани так:

 ⁃ зникнення українського керівництва з Києва до кінця дня 24 лютого;

 ⁃ заява проросійської частину депутатського корпусу та значної частини тих, кому «какая разница» про очищення влади, можливу нову більшість, або просто про новий парламент з тих депутатів, які залишилися в Києві; тимчасовий уряд; перехід повноважень Президента до тимчасового спікера; відкликання повноважень у керівництва ЗСУ, яке продовжує спротив;

 ⁃ Взяття Харкова, Києва, Маріуполя, Запоріжжя, Одеси. Вихід російської армії на берег Збруча. Перемовини з Заходом про майбутнє України в складі СНД;

 ⁃ Підготовка до наступу на країни Балтії. Захоплення Грузії та Казахстану. Нова, кабальна для колективного Заходу, угода з Росією; окупація Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. Перемовини з Туреччиною та Китаєм про долю Азербайджану та республік Центральної Азії;

 ⁃ Багато років правління Росією, яка повернула собі роль СРСР. Пам‘ятники по всій території колишнього СРСР. Зміна назви на будівлі Мавзолею, поховання Леніна біля Кремлівської стіни.

4. Що Путін отримає врезультаті війни з Україною:

 ⁃ повний військовий крах, знищення запасів зброї та значної частини російських професійних військових;

 ⁃ втрату значної частини економіки;

 ⁃ втрату більшості союзників та сателітів;

 ⁃ розбалансовану систему державних фінансів;

 ⁃ величезну еміграцію;

 ⁃ цілковиту втрату рейтингу;

 ⁃ необхідність контролювати більшу частину оточення на предмет зради;

 ⁃ деморалізоване, але покірне суспільство;

 ⁃ територіальні втрати в порівнянні з 24.02.2022

5. Протягом останніх місяців я багато разів висловлював упевненість, що Путін втратить владу не пізніше 31.12.2022, що рік закінчиться його відставкою. Я і зараз впевнений, що це - найкращий вихід для Російської Федерації, це - шанс протягом довгих свят втовкмачити телевізійнозалежним російським громадянам, що буде нова, ще більш правильна влада, яка «розширить досягнення Путіна, який поклав все здоров‘я на служіння великій Росії та росіянам». Якщо цього не станеться саме 31-го грудня, це має статися невдовзі, адже кожен день зволікання збільшує вірогідність реалізації найбільш негативних сценаріїв для майбутньої Росії. Видається, що Путін ще влітку зрозумів, що Росія програє цю війну. І незважаючи на спроби оточення створити інформаційну завісу (як це буває у кожній країні, керованій підстаркуватим диктатором), новинний фон у Росії настільки негативний, що навіть спілкування з власним МЗС та лідерами тих країн, які ще погоджуються/вимушені спілкуватися, виглядає досить невтішно для Путіна.

Втрата крейсера «Москва», обстріл Кримського мосту, вимушені обміни полоненими Азовцями, відступ з Харківщини та Херсонщини, необхідність визнання перед співгромадянами необхідності у мобілізації - все це переконало б навіть людину, зовсім сторонню для державних справ, що на Росію чекає неминуча поразка. Що вирішив Путін? Максимально затягнути війну. Він, погрожуючи Заходу ядерним протистоянням у відповідь на озброєння України далекобійними системами вогню, танками та сучасною авіацією, намагається створити статус-кво на фронті й зупинити за будь-яку ціну подальший наступ ЗСУ. Він розуміє: наступ ЗСУ у перспективі найближчих місяців може означати звільнення окупованої частини Донбасу та Півдня України, а це загрожує тим, що росіяни самі вимушені будуть залишити Крим. Це буде, очевидно, крахом всієї системи влади Путіна, його оточення та його прихильників на місцях. Це - запуск механізму «параду суверенітетів», як той, що несподівано навіть для американців відбувся в 1991 році.

Таким чином - або тихий відхід від справ сьогодні зі збереженням статус-кво для наступника, або жахливе падіння всього «карткового будиночка» російської влади.

6. Тут виникає багато питань для українців. Що є перемогою у цій війні:

⁃ Вихід на лінію 24 лютого?

 ⁃ Звільнення окупованих в лютому та пізніше українських земель та Донбасу?

 ⁃ Повне звільнення території України в кордонах 1991 року?

 ⁃ Звільнення власної території, зміна влади в Москві?

 ⁃ Звільнення території, зміна російської влади та створення санітарного кордону біля української території?

 ⁃ Переможний рух ЗСУ до Москви та спалення Кремля, реалізація найстрахітливіших жахалок російських пропагандистів?

 ⁃ Розпад Росії?

7. Впевнений, що ці сценарії обговорювалися не тільки в українському керівництві, але і керівниками найвпливовіших держав світу, країн блоку НАТО. Очевидно, саме відсутність рішення щодо майбутнього Росії після війни є причиною того, що ми не отримуємо в достатній кількості як ПРО, так і наступальну зброю. Дуже вірогідно, що багато людей з оточення російського Президента отримали від демократичних країн меседжі різного ґатунку, і, підозрюю, хтось із них вже сформулював власну відповідь. Через багато років ми дізнаємося про підкилимні ігри, в які грали російські політики в цьому році.

8. Головне, в чому ми можемо бути впевнені, - навіть в епоху ядерної зброї одна людина, яка максимально сконцентрувала у своїх руках владу, повноваження, важелі впливу, не може довго тримати на собі громаддя відповідальності. Якщо вона розумна, зупиниться сама; якщо неспроможна аналізувати ситуацію, сценарії втрати цієї величезної влади - вантаж відповідальності та накопичення критичної кількості вчинених помилок, накриють її з головою.

Слава Україні!