За Конституцією (ст. 114) кандидатуру прем’єра має подавати Президент, але на основі пропозиції коаліції у Верховній Раді. Саме коаліція формує основу для таких рішень. Проте зараз коаліції в парламенті фактично немає, і це ключовий нюанс, який часто лишають поза увагою.
Водночас Закон «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 10) прямо забороняє припиняти повноваження органів влади під час дії воєнного стану. А відставка прем’єра — це автоматичне припинення повноважень усього Кабінету Міністрів.
Отже, формально маємо дві колізії:
1. Відсутність діючої коаліції, що унеможливлює легітимне подання кандидатури прем’єра,
2. Заборону змін у складі уряду в умовах воєнного стану.
Попри це, процес відбувся.
Формально влада мала б:
– або змінити ст. 10 Закону про воєнний стан,
– або дочекатися завершення дії особливого правового режиму.
Але ні першого, ні другого не було.
Що ще можна зробити — щоб закрити питання юридично
Конституційний Суд може дати офіційне тлумачення ст. 10 Закону про воєнний стан — норми, яка забороняє припинення повноважень органів влади під час війни.
Це могло б зняти правову невизначеність навколо змін в уряді.
Ініціювати звернення до КСУ можуть 45 народних депутатів.
Запит має бути простим: чи є ця заборона абсолютною, чи допускає винятки — наприклад, у разі добровільної відставки прем’єра.
Суд розглядає справу, вивчає обставини, може залучити експертів — і ухвалює рішення, яке є остаточним і обов’язковим.
Є два підходи:
1. Або повна заборона змін незалежно від обставин.
2. Або — можливість винятків у межах принципів безперервності влади, пропорційності та необхідності.
Це не про перегляд уже зробленого.
Це про те, щоб сформувати чітку правову рамку на майбутнє — до того, як «сіре поле» перетвориться на точку конфлікту.
