На цій майже столітній світлині ви бачите прикордоннй стовп між Польщею і СРСР у 1930-их роках поблизу міста Ланівці на Тернопільщині. Нині ця світлина виставлена на сторінці Ланівці Подих Історії..
Іншими словами, на цій світлині зафіксовано факт безпосереднього кордону між поляками і росіянами, але - без всяких-там, українців... Тобто, Польща і радянська росія як держави у той момент існують, а Україна - ні....
Саме так було на західноукраїнських землях після того, як Симон Петлюра у 1919 році віддав полякам українську Галичину, бо вирішив будувати Велику Україну без галицьких українців. Саме тому, дипломати ЗУНР у грудні 1919 року офіційно заявили представникам УНР про денонсацію Акту Злуки..
Нині я б може і не акцентував на цьому питанні, але місяць тому сьогоднішня Польща вибрала собі на президента, Кароля Навроцького - колишнього директора Інституту національної пам'яті Польщі й водночас яскравого лобіста інтересів крайньо правої політичної партії «Право і справедливість»..
Так от, саме обраний президент сусідньої держави у своїх публічних виступах неодноразово почав заявляти про нинішню українську Галичину як про «Східну Малопольщу». Про місце Львова у даному контексті, гадаю, не варто й згадувати..
Тобто, суто гіпотетично (на рівні наших фантазій) можемо припустити, що невдовзі при певному розкладі політичних сил в Європі і подальшого перебігу війни, наш західний сусід з-за Сяну може почати зондувати грунт для своїх нещодавно реанімованих претензій на українську Галичину..
Звісно, ні про які фізичні «інвазії з-за Сяну», якісь «перетинання кордону» й таке інше, тоді не йтиметься. Але, спроби промацати сьогоднішню українську владу на міцність, будуть. Будуть стовідсотково, бо оті специфічні механізми територіальних претензій однієї держави до іншої - які існують кілька останніх тисячоліть - таки, працюють..
Не виключаю, що - якщо це все у такому напрямку невдовзі таки закрутиться, то будуть й спроби підкупу окремих представників українського офіціозу в Києві та (а, чому б і ні..?) у силових структурах: збройних силах і у держбезпеці. Бо, не пустивши свої щупальця у ці відомства, ні про який «перегляд галицького питання у сучасних умовах», не може бути й мови...
Настав вже час задавати питання: «Чий Львів..?».
На запитання: «чий Крим?», ми всі знаємо відповідь. А, от, якою буде відповідь, коли ми задамо питання «чий Львів..?» українським високопосадовцям у Кабінеті Міністрів і депутатам Верховної Ради..?.
Адже, до сьогоднішнього дня офіційний Київ ніяк (законодавчо) не прореагував на рішення польського Сейму про запровадження в Польщі 11 липня загальнонаціонального дня пам'яті жертв так званого «геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях другої польської республіки»..
Нагадаю, що у вересні 1930 року уряд Пілсудського розпочав особливі каральні акції проти західних українців, які офіційно отримали ганебну назву «пацифікація», що з латині перекладається як «умиротворення». Перші репресії поляки розпочали 16 вересня 1930 року і вони тоді охопили близько 450 населених пунктів. До репресій проти українців тоді було залучено 16 рот поліції, полки уланів, десять ескадронів кавалерії..
Арештованих українців поляки збирали у громадських приміщеннях, де кожному наносили 25-30 ударів нагайкою при цьому примушуючи лаяти Україну, співати польський гімн і виголошувати здравиці на честь Юзефа Пілсудського..
Особливій нарузі поляки піддавали портрети Шевченка і Франка та плюндрували могили Січових Стрільців по українських цвинтарях. Тоді багато українок було згвалтовано поляками, десятки наших людей по-звірячому замордовано і вбито, а багатьох українців в жахливий спосіб мучили, перш ніж їх застрелили..
Виникає закономірне питання: а, де наш український «Закон про щорічне відзначення в Україні Дня пам'яті за жертвами польського геноциду проти західних українців у 1930-их роках»..?.
Ви чого там у Верховній Раді і в Кабінеті Міністрів, сидите..? Ви чи не щомісяця підвищуєте собі зарплати і різні надбавки, а в інтересах України ви навіть й палець об палець не хочете вдарити... Щодня чуємо про просто-таки фантастичні суми відкатів і хабарів, які ваша шобла проковтує у час війни. То виникає резонне питання: а, на яку державу - принаймні, частина з вас - взагалі працює..?.
...Якщо і на цей раз українці мовчатимуть щодо сьогоднішнього прийняття польським Сеймом закону про відзначення «геноциду, вчиненого ОУН і УПА...», то - гріш нам всім ціна. І, в такому разі ми справді не гідні - як й передрікав Шевченко - слави наших пращурів, які все ще з надією дивляться на нас із Потойбіччя...
Микола Бандрівський
