Як Білий дім намагався зупинити вторгнення Росії і чому це не вдалося

У США вийшла друком нова книга американського журналіста Боба Вудварда “Війна”, у якій він розповідає про російську війну проти України та війну на Близькому сході.

Боб Вудвард реконструює ланцюжок подій, але розповідає про них під новим кутом. На основі розмов із американськими посадовцями — в Білому домі, Держдепі, Пентагоні, Конгресі, а також із наближеними людьми до Дональда Трампа, він проливає світло на те, що залишилося за кулісами ухвалення важливих рішень у Вашингтоні. І таким чином відтворює загальний пазл, частина з якого залишалась прихованою.

Половина книги стосується України. Голос Америки розповідає, про що йдеться у цій частині: від початку 2021 року, коли США вперше дізнались про підготовку повномасштабного вторгнення, і до квітня 2024, коли Конгрес голосував за фінансування для України.

Вудвард розповідає, як США намагались запобігти вторгненню, як на це реагувала українська влада, чому адміністрація Байдена не наважувалась на рішучішу підтримку України, і який вплив на події мав Дональд Трамп. Ми не можемо незалежно перевірити деякі факти і розмови, про які пише Боб Вудвард, тож коротко переповідаємо їх так, як про це пише автор — з метою ознайомлення.

Жовтень 2021

У жовтні 2021 року американська розвідка представила Джо Байдену та його радникам засекречені розвідувальні дані. Путін розробив план повномасштабного вторгнення в Україну. Дані були вражаюче детальними і включали інформацію від довіреного джерела у Кремлі.

В Білому домі панувало відчуття дежавю. Частково через те, що в квітні того ж року Росія вже збирала війська на кордоні з Україною. Тоді США вдалося тимчасово зменшити напругу після саміту Байдена і Путіна — хоча Боб Вудвард пише, що на тій зустрічі Байден не зосередив достатньо уваги на Україні, що могло стати першою великою помилкою в ланцюжку подій.

Але ще більше ситуація нагадувала 2014 рік — коли Росія вторглася в Крим і на схід України. Тоді при владі у США були Барак Обама і Джо Байден.

“Ми дали цьому статись у 2014, ось чому ми тут. Барак ніколи не сприймав Путіна серйозно”, — наводить слова Байдена до своїх радників Боб Вудвард. “Ми ніколи не мали б дозволити Путіну просто зайти і взяти Крим і Донбас у 2014. Ми дали Путіну ліцензію на продовження”.

Джо Байден був роздратований. Він сказав, що не хоче повторити тієї самої помилки. Президент доручив своїй команді втілити двосторонню стратегію. По-перше, запобігти російському вторгненню. По-друге, працювати настільки ж активно, щоб до нього приготуватись. На той момент у Білому домі вважали, що розробити план вторгнення — ще не означає вторгнутись. Тому США хотіли бути обережними, щоб ненароком не спровокувати Путіна. Пріоритетом для Байдена було не допустити прямого конфлікту між США та Росією.

Дивлячись на плани Росії, в адміністрації вважали, що Путін збожеволів. Радник з нацбезпеки Джейк Салліван був переконаний, що на російського президента вплинула тривала ізоляція протягом пандемії коронавірусу, протягом якої Путін занурився в дослідження російських історичних архівів.

“Для Путіна втрата України є екзистенційною загрозою”, — сказала на одній із зустрічей у Білому домі директорка національної розвідки Авріл Гейнс. Вона додала, що основним мотивом Путіна є його імперські амбіції. “Путін сприймає українців як народ, нижчий за росіян. Це один із найбільших расистів серед світових лідерів”.

За дорученням Байдена, державний секретар Ентоні Блінкен одразу ж розпочав формування міжнародної коаліції. Джейк Салліван також почав встановлювати контакти з партнерами, зокрема з українцями, щоб зрозуміти їхню реакцію.

Наприкінці жовтня на полях саміту G20 в Італії Джо Байден приватно зустрівся із лідерами Франції, Британії та Німеччини. В кімнаті зібрались Еммануель Макрон, Борис Джонсон та Ангела Меркель з Олафом Шольцом, який незабаром мав замінити її на посаді канцлера. Байден вирішив особисто поділитися з ними даними американської розвідки. “Чого ми наразі не знаємо — чи Путін ухвалив рішення натиснути на курок”, — сказав президент.

Макрон, Меркель і Шольц поставились до почутого з недовірою. Путін не може бути настільки божевільним. Можливо, він шукає важелів впливу? Єдиним, хто сприйняв загрозу серйозно, був Борис Джонсон: британська розвідка повідомляла йому схожу інформацію.

У листопаді Джо Байден вирішив відправити до Москви посланця — директора ЦРУ Білла Бернса, який з 2005 по 2008 був послом США в Росії. Він мав доставити Путіну повідомлення від Байдена: “Ми знаємо, що ви задумали, і ось якою буде наша відповідь”.

У той час Путін був у своїй резиденції в Сочі, тож Бернсу організували телефонну лінію з російським президентом. “Нам відомо, що ви готуєте вторгнення в Україну. Це було б помилкою. Якщо ви це зробите, ми обʼєднаємо Захід, ми запровадимо санкції, ми наростимо підтримку України, підсилимо присутність своїх військ у Європі. Ми ізолюємо вас дипломатично і допоможемо Україні себе захистити. Це буде не до порівняння з 2014 роком”.

Відповідь Путіна була довгою. Здебільшого, вона стосувалась того, що український уряд є начебто нелегітимним, а Росія має в Україні історичний інтерес. “Україна слабка і розділена. Це навіть не справжня країна. Російські інтереси вимагають контролювати рішення України”.

Білл Бернс неодноразово чув ці слова раніше. По дорозі до Вашингтона він надіслав Байдену засекречене повідомлення: “У мене склалось дуже стійке враження, що Путін таки вирішив розпочати повномасштабну війну”.

Поки Бернс був у Москві, Ентоні Блінкен зустрівся з Володимиром Зеленським на кліматичній конференції ООН у Глазго. “Існує дуже великий ризик, що Росія вторгнеться у вашу країну знову”, — сказав Блінкен. “Я хотів, щоб ви це почули безпосередньо від мене, від імені президента. Ви маєте бути готовими, і ми готуємось теж. Ми будемо поруч з вами, що б не сталось”.

Вудвард пише, що Зеленський відреагував скептично. “Скупчення російських військ ще не означає, що вони збираються вторгнутись. Але дякую, що дали знати”.

Попри всі зусилля Америки, європейські партнери також залишались скептичними.

Всередині листопада віцепрезидентка Камала Гарріс вирушила до Парижа, щоб зустрітись із Еммануелем Макроном. Вона мала переконати його взяти на себе лідерство з підтримки України у Європі. США вважали, що Путін сприймав Францію по-особливому — не так, як решту європейських країн. І хоча французький президент все ще не вірив у те, що Росія наважиться на вторгнення, він сприйняв слова Камали Гарріс серйозно. Ангела Меркель залишала свою посаду, тож для Макрона це був шанс зайняти роль провідного лідера Європи. “Я у грі”, — відповів він.

На початку грудня Джо Байден повідомив Путіну по відеодзвінку, що ціна вторгнення буде величезною. Водночас, президент США хотів почути, чи Росія має справжні занепокоєння щодо своєї безпеки, чи все це було лише прикриттям для російських імперських амбцій.

Путін хотів обіцянки, що Україна ніколи не стане членом НАТО. США не могли цього оголосити. Байден закінчив розмову із відчуттям, що Росія вирішила обрати війну.

В Білому домі почали працювати над подальшими кроками. Байден запевнив свою команду з нацбезпеки, що постачатиме Україні американську зброю. США вже надали Україні кілька пакетів допомоги. Але на ту мить Байден не був готовий надавати надто потужні системи. Якщо росіяни просунуться надто швидко, американські технології могли б потрапити до їхніх рук.

Ще один крок, на який Байден категорично відмовився іти — відправлення американських військ до України. Це було червоною лінією для президента. Він твердо вважав, що військова присутність США у Вʼєтнамі та Афганістані була катастрофою. Вперше за тривалий час американські війська не брали прямої участі в жодному іноземному конфлікті, і Байден хотів, щоб так і залишалось.

Натомість радник з нацбезпеки Джейк Салліван намагався переконати Байдена не бути таким категоричним. Якщо публічно сказати, що розглядаються всі варіанти, включно з відправленням військ до України, це не розкриватиме всіх карт і може бути потужним стримуючим фактором. Чому б не зблефувати? Вудвард пише, що у Саллівана з Байденом була велика суперечка з цього приводу.

Але президент був непорушним. “Великі нації не блефують”, — це була фраза, яку Байден любив повторювати. Він вважав, що це підірвало б довіру до США у світі. Президент вирішив заявити про свої наміри публічно. Наступного дня він сказав журналістам, що американських військ в Україні не буде.

У своїй книзі Вудвард ставить питання: “Чи дала ця заява Байдена зелене світло Путіну, переконавши його, що він прямо не зіткнеться з найбільшою армією у світі?”

30 грудня Байден провів ще одну телефонну розмову з Путіним. Вона була дуже гострою, але безрезультатною.

Всередині січня Байден зробив ще одну заяву, яка викликала інформаційний шквал у США і за кордоном. На пресконференції він відповів журналістам: “Якщо Росія вторгнеться, ми притягнемо її до відповідальності. Це залежить від того, що вона зробить. Одна справа, якщо це невеликий напад (minor incursion). Але якщо вони зроблять те, на що вони здатні з накопиченими на кордоні силами, це буде катастрофою для Росії”.

Ці ремарки не були заготовані заздалегідь. Такої заяви в планах Білого дому не було.

“Сам того не підозрюючи, Байден повністю підірвав серйозність того, що США віддані суверенітету України. Натомість він натякнув, що, як і в 2014 році, будь-яка відповідь США та союзників буде предметом дискусій”, — пише Вудвард у книзі.

Після заяви Байдена Білий дім взявся гасити пожежу. Салліван обдзвонював партнерів у Європі, щоб заспокоїти іх і розʼяснити позицію США. Зрештою, Байдену також довелося публічно пояснювати свої слова і запевнити, що Америка повністю віддана суверенітету України.

Паралельно з цим в американському уряді намагались використати усі можливі дипломатичні важелі впливу на Росію. Наприкінці січня Блінкен вирушив до Женеви на зустріч із очільником МЗС Росії Лавровим. Якшо залишався хоч 1% шансу стримати Росію, це того вартувало, вважали в Білому домі.

“Сєргєй, ми тут наодинці. Скажи мені, що відбувається?” — Блінкен намагався підштовхнути Лаврова до відвертої розмови. “Якщо у вас є практичні занепокоєння, ми можемо це обговорити. Ми можемо обговорити розміщення наступальних ракет поблизу російських кордонів. Ми можемо обговорити інші безпекові механізми. Але якщо вам йдеться про те, що незалежна Україна не може існувати, нам немає, про що говорити”.

Лавров божився, що Росія не збирається нападати. У Блінкена склалось враження, що США знали про наміри Путіна більше, ніж сам Лавров — на мить йому навіть стало його шкода. Згодом американська розвідка зʼясувала, що Лавров не був повністю посвячений у плани російського диктатора.

Тим часом Макрон телефонував до Кремля практично щодня. Французький президент був переконаним, що якщо хтось і може вплинути на Путіна, то це він. Часто після таких розмов Макрон дзвонив Байдену і ділився почутим. Після одного з таких дзвінків він сказав американському президенту, що Путін пообіцяв йому не нападати на Україну.

Проте, розвідка США не фіксувала жодних змін. Директор ЦРУ Бернс таємно вирушив до Києва, щоб ще раз попередити Зеленського про російські плани. На той час ЦРУ мали ще чіткішу картину.

Бернс сказав Зеленському, що вже у найближчі тижні Росія планувала напасти на Київ з боку Білорусі, обезголовити український уряд і встановити своїх людей. Він також висловив занепокоєння щодо проникнення Росії в українські державні структури.

“Дякую вам за інформацію. Але будь ласка, перестаньте говорити про це публічно, тому що це шкодить моїй економіці”, — переказує слова українського президента Вудвард. Зеленський, пише він, досі ставив під сумнів інформацію розвідки США, вважаючи, що Америка зосереджується на найгіршому і найменш імовірному сценарії. Зрештою, це те, про що йому говорили європейські лідери. Вони переконували, що американці перебільшують, і що в приватних розмовах Путін запевняє, що вторгнення не буде.

19 лютого віцепрезидентка Гарріс вирушила на безпекову конференцію до Мюнхена, де віч-на-віч зустрілася із Зеленським. Байден доручив їй переконати українського президента в тому, що Росія готувала повномасштабний напад вже у найближчі дні.

На зустрічі був також Андрій Єрмак та Олексій Резніков. У книзі Вудвард переказує приблизну розмову, яка відбулась за зачиненими дверима.

“Володимире, послухайте. Ви маєте поставитись до цього серйозно”, — сказала Камала Гарріс.

“Ми не вважаємо, що росіяни вторгнуться. Так, вони погрожують нам, але вони це роблять весь час”, — відповів Зеленський.

Гарріс почала перелічувати дані американської розвідки. Резніков ставив їх під сумнів. Зеленський також заперечував серйозність загрози. Розмова була непростою. Зрештою, Зеленський сказав: “Гаразд, якщо ми зараз це визнаємо, що ви зробите? Ви запровадите санкції? Ви дасте нам Джавеліни, Стінгери, літаки?”

“Покарання може наступити лише після злочину”, — відповіла Гарріс. Вона запропонувала Зеленському подумати про план евакуації. Мобілізувати більше військ. Підготувати план керування країною. “Ми будемо поруч і допоможемо вам”. Але дивлячись на Зеленського, Гарріс не могла перестати думати про те, чи достатньо зробили США.

Після зустрічі вона сказала своєму раднику: “Вони божевільні, якщо не готуються до евакуації. Можливо, ми більше ніколи його не побачимо”.

В середу 23 лютого, о 9:15 ранку за Вашингтоном (у Києві це була 16:15), Бернс залетів до кабінету Саллівана. “Це таки станеться”. Приблизно о 21:30 за Вашингтоном Росія почала повномасштабне вторгнення.

Втім, деякі союзники до останнього відкидали такий сценарій. Вудвард пише, що вранці 24 лютого в Києві перебував очільник федеральної розвідки Німеччини Бруно Каль. Вудвард стверджує, що аж до моменту перших прильотів ракет Каль був переконаний, що нічого не відбудеться — і зрештою спецпризначенцям довелось евакуйовувати німецького посадовця через Польщу, тому що він не міг вилетіти з Києва на літаку.

Байден зателефонував Зеленському і спитав, що можуть зробити США. Зеленський просив обʼєднати світових лідерів на підтримку України. Американський президент запропонував допомогу з евакуацією і встановленням уряду в екзилі у Польщі. Зеленський відмовився і натомість попросив закрити над Україною небо. Джо Байден не був готовим на такий крок — тоді винищувачам НАТО довелося б збивати російські літаки, що означало б прямий конфлікт.

“Я не знаю, коли зможу поговорити з вами знову”, — сказав на прощання Зеленський. Ці слова застигли у повітрі. “Якщо ви будь-коли захочете поговорити, я тут”, — відповів Байден.

У Пентагоні вважали, що Росія могла захопити Київ протягом 72-96 годин. За іншими оцінками, це могло відбутись за кілька тижнів. Але українці не збирались здаватись. Посадовці у Вашингтоні були вражені українським опором і некомпетентністю російської армії.

“Одне ми абсолютно правильно зрозуміли: що Росія збирається зробити, коли та де. У всьому іншому ми помилялися. Ми сильно недооцінили рішучість України і переоцінили російську армію”, — згадував Вудварду один з посадовців Ради з нацбезпеки США.

У своїй книзі Вудвард також пише про те, як змінювалось бачення Дональда Трампа на війну Росії проти України.

Ще у 2020 Трамп розповів Вудварду про свої відносини з Путіним. “Мати спільну мову з Путіним — це добре, а не погано. Тому що Росія має надто багато довбаних ядерних боєголовок. І вони працюють! Ніхто ніколи не був жорсткішим до Росії, ніж я. Гляньте на все, що я зробив. Обама надіслав українцям подушки. Я послав їм Джавеліни. Путін поважає мене. І я поважаю Путіна. Я думаю, що я йому подобаюся. Мені він подобається”.

Вудвард стверджує, що у розпал пандемії Дональд Трамп таємно надіслав російському президентові медичні прилади для тестування COVID для персонального вжитку. Трамп вважав, що розумів, як думає Путін.

Коли Путін проголосив незалежність Донеччини та Луганщини за кілька днів до початку вторгнення, у радіоінтервʼю Трамп поділився своїм баченням: “Як це розумно! Путін буде миротворцем. Ми могли б використати це на нашому південному кордоні. Це найсильніша миротворча сила, яку я коли-небудь бачив. Там більше танків, ніж я коли-небудь бачив. Я знав, що Путін завжди хотів Україну. Я казав йому: ти не можеш цього зробити. Але я бачив, що він хоче”.

У вечір повномасштабного вторгнення Росії, виступаючи на фандрейзері у Флориді, Трамп згадав про події в Україні. “Путін досить розумний. Він захопив країну в обмін на санкції за два долари. Великий шмат землі з багатьма людьми, він просто зайшов”.

Згодом Трамп неодноразово заявлятиме, що в разі обрання президентом зможе закінчити війну ще до своєї інавгурації. Радники Трампа переконували: він знає, як вплинути на Путіна і Зеленського, тож зможе домовитись з ними обома.

За тиждень після початку вторгнення, коли весь світ захоплювався стійкістю українців, сенатор-республіканець Ліндсі Грем поїхав у резиденцію Трампа у Флориді Мар-а-Лаго, щоб зіграти у гольф з колишнім президентом.

Перед цим в ефірі FOX News Грем сказав, що хтось у Росії має вбити Путіна. Тоді це викликало інформаційний шквал у США та за кордоном, і про Грема говорили усі. Коли він грав у гольф з Трампом, їхні помічники (кедді) підходили до них і захоплено просили сфотографуватись. З Гремом, не з Трампом. Колишній президент бачив цю реакцію і розумів, що бути жорстким до Путіна в той час стало дуже популярним.

“Чому ми не можемо втрутитись?” — питав Трамп у Грема. “Чому ми дозволяємо літакам літати?” Трамп говорив про закриття неба над Україною. В березні на зустрічі з донорами він сказав, що США потрібно намалювати на власних винищувачах F-22 китайські прапори і “розбомбити Росію”. “Ми скажемо: це був Китай, не ми! І потім вони почнуть воювати одне з одним, а ми будемо сидіти позаду і дивитись”. Публіка сміялась.

Втім, уже незабаром Трамп змінив риторику, критикуючи демократів за надсилання грошей Києву. “Америка надсилає мільярди Україні в той час, коли батьки у США не можуть прогодувати своїх дітей!” — писав він у соціальних мережах навесні 2022.

Байден був шокований знімками російського вторгнення в Україну. “Путін — це зло. Ми маємо справу із втіленням зла. Нам потрібно його зупинити”. Втім, американський президент піднімав ставки обережно і поступово.

“Ми хочемо, щоб Росія була ослаблена настільки, щоб вона не змогла повторити речей, які вона скоїла”, — так голова Пентагону окреслив цілі США. В квітні 2022 він скликав перше засідання контактної групи з оборони України у форматі “Рамштайн”. Союзники і партнери зобовʼязались постачати українцям зброю і допомагати з тренуванням військових у тривалій перспективі.

Та допомога від партнерів часто була несвоєчасною, і щодо важливих рішень інколи виникали розбіжності. Так було у випадку постачання Україні сучасних танків, зокрема німецьких Leopard-2. США тиснули на Німеччину, щоб та надіслала Києву важку техніку — але Олаф Шольц був проти. “Чи можете ви собі уявити німецькі танки, що проносяться по Європі? Як на таку картину відреагують люди?” Німецького канцлера хвилювала історична перспектива.

Зрештою, німці сказали, що надішлють Україні “Леопарди”, якщо США теж нададуть свої “Абрамси”. Американці переконували, що з погляду логістики це буде складно, але Шольц був непорушним. Блінкен запропонував Байдену вихід: що якщо зобовʼязатись надати Абрамси у майбутньому? Це б дало політичне прикриття Шольцу і дозволило б німцям здійснити поставки у ближчій перспективі. Зрештою, цей план спрацював.

Іншим викликом став пошук артилерійських снарядів 155-мм калібру. Темп їхнього використання в бою був шаленим. США та Європа не мали достатньої кількості запасів. Білий дім вимагав від Пентагону прискорити виробництво, але для цього потрібен був час.

Салліван почав пошуки в інших країнах: в Азії, Африці, Південній Америці. Зрештою, через неоголошену домовленість вдалося отримати півмільйона снарядів з Південної Кореї. Але цього все одно було недостатньо. Єдиним миттєвим рішенням було надати Україні касетні боєприпаси, яких у США було вдосталь. Ще раніше Байден казав, що надішле їх Україні лише у крайньому разі. В Раді з нацбезпеки і Пентагоні переконали президента, що цей час настав. Байден погодився.

Ще одним рішенням, на якому довго наполягала Україна, була передача винищувачів F-16. У США на цьому наголошував Блінкен, але Байден не поспішав, турбуючись про можливу ескалацію. Зі свого боку міністр оборони Ллойд Остін вважав, що США мають зосередитись на потребах українського контрнаступу. Він не вважав F-16 терміновою потребою, адже для підготовки пілотів та передачі літаків потрібно було багато часу.

“Дивіться, ймовірно, ми все одно це зрештою зробимо. Чому б не почати процес зараз? Це б також надіслало сигнал, що ми з Україною надовго”, — намагався переконати президента Блінкен.

Байден не поступався. Але держсекретар знав, що навіть якщо президент рішуче відмовляв у чомусь, він слухав і залишався відкритим. Президент хотів почути усі аргументи від людей, з якими він спілкувався.

“Чому б нам не оголосити про тренування?” — не здавався Блінкен. “Так чи інак, воно займе багато часу. А рішення про F-16 ви зможете ухвалити вже потім, по ходу діла”. Зрештою, Байден погодився.

У вересні 2022 року, після блискавичного контрнаступу ЗСУ на Харківщині та просування в бік Херсона, американська розвідка отримала дані про те, що Росія серйозно розглядала застосування тактичної ядерної зброї. Ймовірність цього складала 50%.

США не на жарт стривожились. Байден доручив звʼязатися з росіянами по всіх можливих каналах. Остін зателефонував російському міністру оборони Шойгу.

“Будь-яке використання ядерної зброї в будь-якому масштабі сприйматиметься США та іншими країнами як подія, що змінить світ. Неважливо, якого розміру буде ця ядерна зброя. Якщо ви це зробите, ми переглянемо усі обмеження, за якими ми дотепер діяли. Дечого ми не зробили: ми не передали українцям певних речей, ми поставили деякі обмеження, ми не втручалися прямо. Якщо ви використаєте ядерну зброю, ми переглянемо усі ці обмеження. Китай, Індія, Туреччина, Ізраїль обернуться проти Росії. Ви будете ізольовані”.

Шойгу відповів, що він не сприймає погроз.

“Пане міністре, я лідер найпотужнішого війська в історії світу. Я не погрожую”, — наводить слова Ллойда Остіна Боб Вудвард.

В Раді з нацбезпеки та Пентагоні терміново розробляли план дій на випадок, якщо це таки станеться. Він включав різні опції — аж до удару США по території Росії. Водночас Байден прояснив, що не хоче застосування ядерної зброї у відповідь.

В Білому домі мобілізували всі дипломатичні ресурси і закликали Китай, Індію, Туреччину та Ізраїль надіслати чіткі сигнали Кремлю. Байден особисто зателефонував Сі Цзіньпіну з проханням вплинути на Путіна. Китайський лідер погодився. Зрештою, Росія, так виглядало, повідомлення зрозуміла.

Але для Байдена це залишалося ключовою дилемою.

“Якщо ми не зможемо повністю витіснити Росію з України, Путіну це зійде з рук. Якщо ж ми повністю витіснимо Росію, то зіткнемося з дуже високою ймовірністю застосування тактичної ядерної зброї. Надто великий успіх призведе до ядерної зброї, надто малий успіх призведе до невизначеності і непевного результату”, — наводить Вудвард слова президента у розмові з Салліваном. “Ніколи не заганяйте чоловіка в кут, де його єдиним виходом є шлях крізь вас. Ми маєте дати йому інші шляхи виходу”, — казав Байден своїм радникам.

“Подобається вам зовнішня політика Байдена чи ні, це на 100% його політика. Не Джейка Саллівана, не Ентоні Блінкена, не Ллойда Остіна. Це політика Джо Байдена”, — сказав Вудварду один зі співрозмовників в адміністрації.

Вудвард стверджує, що з 2021 по 2024 рік Трамп щонайменше сім разів приватно розмовляв з Владіміром Путіним по телефону. Одна з таких розмов нібито відбулась на початку 2024 року, стверджував помічник колишнього президента. В той час в американському Конгресі зависло чергове фінансування для України на понад $60 млрд.

У книзі йдеться, що Трамп виступав проти ухвалення законопроєкту, називаючи це даремною тратою грошей платників податків. В Білому домі були роздратовані, що перед голосуванням Конгресу $60 млрд для України мали затвердити в Мар-а-Лаго, пише Вудвард.

Втім, згодом ця позиція Дональда Трампа якщо не змінилась, то принаймні помʼякшилась. 17 квітня 2024 з Трампом у Нью-Йорку зустрівся польський президент Анджей Дуда. За понад двогодинною вечерею він намагався переконати колишнього президента підтримати допомогу Україні. “Польща буде наступною”, — говорив Дуда. Трамп уважно слухав і ставив багато запитань.

Після тієї вечері Дональд Трамп написав у соціальних мережах: “Виживання та міць України мають бути значно важливішими для Європи, ніж для нас. Але це також важливо для нас!” В наступні дні він перестав критикувати допомогу для України.

Ще однією людиною, яка намагалась вплинути на Трампа, був спікер Майк Джонсон. Питання допомоги Україні розколювало республіканців у Конгресі — і Джонсон був переконаний: якщо Трамп дасть зелене світло, то опір всередині партії зникне. Спікер пояснював Трампу, що у рік виборів вкрай важливо зберегти єдність серед республіканців.

На колишнього президента також намагався вплинути сенатор Ліндсі Грем. Він переконував Трампа, що гроші для України є хорошою інвестицією. Грем закинув Трампові ідею надати частину допомоги в борг, який потім можна було б списати. Зрештою, колишній президент погодився. 21 квітня, після піврічного зволікання, Конгрес проголосував за понад $60 млрд для України. Негайно після цього Джо Байден надіслав Києву великий пакет озброєнь.

“Це могло б стати переломним моментом для України, якби не було надто пізно”, — пише Боб Вудвард.

Остап Яриш