"Літописець Слобідської України", історик, архівознавець, громадський діяч, ректор Харківського університету, Харківський міський голова. Один із засновників Української академії наук, очолював її історико-філологічний відділ. Автор понад 600 праць.
Народився в Києві в родині ремісника. Закінчив 1-шу Київську класичну гімназію й історико-філологічний факультет Київського університету. Здобув науковий ступінь магістра і вчене звання доктора історії. У 1906–1910 роках був ректором Харківського університету.
Досліджував і публікував численні розвідки з історії Слобожанщини. Його називають “літописцем Слобідської України”. Співорганізатор історичного архіву й етнографічного художнього музею Харкова. У 1914 році обрано міським головою міста. 1917 року приєднався до ліберально-демократичного руху, але невдовзі відійшов від політичного життя. У 1918 році читав лекції у Харкові й очолив місцеву “Просвіту”. Паралельно працював у комісії із підготовки Статуту Української академії наук. Разом із Вернадським і Кримським очолив роботу зі створення УАН. Став першим віце-президентом УАН і першим головою його історико-філологічного відділу. У 1919– 1920 роках входив до Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. 1920 року – декан Академії теоретичних знань у Харкові. У жовтні 1921-го створив науково-дослідну кафедру історії України, якою керував до кінця життя. Очолив перший в країні науково- дослідний інститут із вивчення життя та творчості Тараса Шевченка. Автор понад 600 праць (переважно з історії Слобідської України, Лівобережжя, Південної України).
Помер у Харкові.
