Історик, мав псевдо "Старець", ідейний натхненник українського національного руху, з березня 1917 року - голова Української Центральної Ради.
Його найважливіша наукова праця - "Історія України-Руси" в 10 томах. Над нею з перервами працював 38 років.
Народився 29 вересня 1866 року в місті Холм (нині – Польща) в сім’ї вчителя гімназії, організатора народної освіти. Виростав на Кавказі. Навчався у Тифліській гімназії, на історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира. Із 1894 року – професор Львівського університету. Очолив Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке називають першою українською академією наук.
У березні 1917 року обраний головою Української Центральної Ради.
1919 року емігрував до Чехословаччини, але 1924-го повернувся до Києва, де працював в Академії наук. У 1929 році обраний академіком АН СРСР. Однак вже згодом комуністичний режим розпочав нещадне цькування вченого. Від березня 1931 року перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом ОГПУ. Спецслужби в документах називали історика “Старик” або “Старець”. Заарештовувався за звинуваченням у керівництві “Українським національним центром”. Однак вини вченого не довели, тому звільнили. Помер у Кисловодську в 1934 році. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
