Перша жінка-офіцер, хорунжа та командирка стрілецької чоти Українських січових стрільців, учасниця Листопадового зриву, вояк Галицької армії, науковець та викладач, в'язень мордовських таборів, матір відомого українського історика Ярослава Дашкевича.
Народилася на Львівщині в сім’ї священика. Закінчила вчительську семінарію, Львівський університет. Учасниця молодіжного, січового і пластового рухів. У роки Першої світової війни – хорунжа, командир стрілецької чоти Легіону Українських січових стрільців. Відзначена медаллю хоробрості та військовим хрестом Карла V. Потрапила в полон, вивезена до Ташкента, де перебувала від 1915 до 1917 року. Історія жінки-військовополоненої набула розголосу в західноєвропейській пресі.
Брала участь в організації Листопадового зриву 1918-го. Згодом – чотар 4-ї Золочівської бригади Галицької армії, референт Державного секретаріату закордонних справ ЗУНР. Наприкінці 1919-го виїхала до Відня, де закінчила Український вільний університет, отримала ступінь доктора філософії. 1922–1936 роки викладала географію та історію в гімназії сестер василіянок у Львові та на філософському факультеті Українського таємного університету.
У роки Другої світової війни – учитель середньої школи, керівник статистичного бюро Львова. З 1944 року – доцент Львівського університету. У 1946–1947 роках працювала в Києві.
У грудні 1949-го заарештована й засуджена МДБ УРСР на 10 років ув’язнення в таборах Мордовії. 1956-го після звільнення з ув’язнення повернулася до Львова, де й померла. Похована на Личаківському цвинтарі.
Вона подарувала Україні відомого історика Ярослава Дашкевича.
