Замок в Підгірцях (Львівська обл., Бродовський р-н) — є одним із найкрасивіших в Україні. «Недаремно його так часто малював Я. Матейко, — відмічає Г. К. Лукомський. — Цей замок — один із найкращих. Він — двоповерховий, з двома бічними павільйонами, оточений глибоким ровом і могутніми кріпосними стінами з тесаного каменя. І укріплення, і сам замок виконані в стилі голландського ренесансу... Мабуть, будував палац архітектор Beauplan (Боплан. — Авт.). Принаймні, в архітектурі цього замку є щось і французьке».
Виникнення цього видатного архітектурного ансамблю в стилі пізнього Ренесансу пов’язане з ім’ям великого коронного гетьмана і каштеляна краківського Станіслава Конецпольського (близько 1592-1646 рр.), відомого військового і політичного діяча Речі Посполитої. С. Конецпольський став одним із перших польських магнатів, які отримали великі земельні латифундії в Україні. В 1633 р. у руки гетьмана перейшли Підгірці. На той час тут вже існував укріплений замок, першу згадку про який відносять до 1530 р. С. Конецпольський побажав перетворити його на пишну магнатську резиденцію. За його ініціативою в 1635-1640 рр. в Підгірцях розгорнулося велике будівництво, в якому взяли участь венеціанський архітектор Андреа дель Аква (1584-1656 рр.) та французький військовий інженер Гійом Льовассер де Боплан (близько 1600-1675 рр.), автор добре відомого «Опису України». В контексті спорудження палацу в Підгірцях іноді ще згадуються імена італійських майстрів Джованні Баптиста Фальконі та Константіно Тенкалла.
Замок в Підгірцях належить до типу «palazzo in fortezza» — «палацу у фортеці». Цей тип укріплених резиденцій набув значного розповсюдження в Італії в епоху Ренесансу. Ймовірно, за проектом Р. де Боплана були побудовані оборонні споруди замку: система валів, чотири кутові бастіони, каземати, де раніше розташовувалися службові приміщення. З трьох боків замок оточений глибоким ровом, з четвертого боку плоскі дахи казематів утворюють терасу, захищену балюстрадою і колись прикрашену скульптурами. У північній частині квадратного, вимощеного брущаткою внутрішнього двору розташований палац. В’їжджали в двір через масивні ворота, побудовані з південного боку.
Ренесансний палац, побудований за проектом Андреа дель Аква, спочатку був двоповерховим, лише бічні павільйони та центральна частина мали три поверхи. Зали і кімнати західного крила призначалися для урочистих прийомів, балів, банкетів; у східній частині розташовувалися особисті кімнати власника замку та членів його сім’ї. Поли покривала мармурова мозаїка, стіни були затягнуті парчею та іншими дорогими тканинами, розписи плафонів прославляли військові подвиги гетьмана Конецпольського. На жаль, первинне внутрішнє планування і декор майже не збереглися, за винятком декількох мармурових порталів та камінів. З північного боку до палацу примикав великий італійський парк.
У серпні 1651 р., під час народно-визвольної війни, селянсько-козацькі загони тримали замок Конецпольського в облозі і частково пошкодили його. Повторно замок зазнав розорень в епоху польсько-турецьких війн впродовж другої половини XVII ст. — в 1672 і 1688 рр. У 1682 р. за заповітом Станіслава Конецпольского-молодшого Підгірці перейшли у власність Якуба Собеського — сина короля Яна III Собеського, але врешті замок опинився в руках Костянтина Собеського, брата Якуба. У 1720 р. Костянтин Собеський продав Підгорецкий замок Станіславу Матеушу Ржевуському.
Розквіт Підгірців пов’язують з ім’ям Вацлава Ржевуського (1705-1779 рр.), в руки якого замок перейшов в 1728 р. Один із впливових польських магнатів того часу, В. Ржевуський володів безліччю почесних титулів, був у 1732-1736 рр. коронним писарем, в 1736-1750 і 1756-1762 рр. — воєводою подільським, в 1752— 1756 рр. — польним гетьманом, в 1773-1774 рр. — великим коронним гетьманом, а з 1778 р. — каштеляном краківським. Високе положення в суспільстві та прагнення завоювати популярність в шляхетському середовищі змусили Ржевуського перетворити замок на розкішну, майже королівську резиденцію. За його часів Підгірці фактично стали столицею значних володінь Ржевуських.
Зі всіх кінців Речі Посполитої з’їжджалася сюди галаслива шляхта. Численних гостей зустрічав почесний караул, який постійно ніс варту у дворі замку. Для надання більшої значимості було там декілька гармат, які час від часу стрясали стіни палацу громом салюту. Нескінченною плетеницею тягнулися бенкети та бали, небо ночами спалахувало від вогнів феєрверків. До послуг гостей діяли придворний оркестр та театр (створений в 1754 р.). Сам господар палацу, який не цурався письменництва, поповнив репертуар свого театру декількома п’єсами: історичними трагедіями «Жолкевський» (1758 р.) і «Король Владислав під Варною» (1760 р.), комедіями, написаними під очевидним впливом п’єс Мольєра. На дозвіллі Вацлав Ржевуський складав елегійні вірші, переводив Горація, перекладав віршами біблейські псалми. У своєму замку він зібрав величезну колекцію картин, зброї, меблів, фарфору, стародрукованих і рукописних книг. В окремому кабінеті були зібрані особисті речі Яна III Собеського, зокрема чорний мармуровий стіл із замку Олесько, на якому хрестили майбутнього короля.
Не залишався в цей час без уваги і палацовий парк, старі липи якого дотепер підступають до стін замку. За бажанням власника його було перебудовано та упорядковано. Паркові насадження мальовничо розташувалися на трьох терасах, сполучених драбинами. Перша тераса знаходиться на рівні замкового валу, друга — на 6 м нижче. Тут збереглися два павільйони XVIII ст. Третя тераса розташована на 4 м нижче, ніж друга. Ще нижче по схилу гори тягнулися декоративні насадження з кущів і винограду.
Для численних гостей побудували (точніше перебудували зі старих стаєнь) заїжджий двір. Споруджувався він вже в епоху неподільного панування бароко, але будівельники постаралися додати йому ренесансних рис, які споріднюють будівлю з архітектурою палацу. До ансамблю Підгорецького замку увійшов і пишний на скульптури костьол Святого Йосипа (1752-1763 рр.), проект якого, як вважається, розробив сам Вацлав Ржевуський (за іншою версією, інженер Ц. Романус).
Вацлав Ржевуський писав не лише п’єси та вірші, але й промови політичного змісту. Активний депутат сейму, спочатку він був прихильником помірних реформ, проте пізніше перетворився на затятого захисника магнатського свавілля і шляхетської анархії. У 1767 р. Ржевуський приєднався до Радомської конфедерації. За наказом російського посланника у Варшаві Н. В. Рєпніна, який пильно захищав інтереси короля Станіслава-Августа, магната було заарештовано. Разом із сином Северином його відправили в заслання до Калуги.
П’ять років — термін невеликий. Рівно стільки часу провів В. Ржевуський в засланні, а всі ці роки замок в Підгірцях хирів і занепадав. У 1787 р. маєток перейшов в руки Северина Ржевуського (1743-1811 рр.). Спочатку він ще прагнув підтримувати минулу славу Підгірців, проте грошей не вистачало, замок все більше підупадав. У пошуках коштів Северин Ржевуський навіть обладнав в Підгірцях алхімічну лабораторію, де проводив дні й ночі в безплідних пошуках філософського каменя. Іншим його улюбленим заняттям став захист «золотих шляхетських вольностей»: не успадкувавши капіталів батька, він повністю успадкував його політичні погляди. Будучи одним з найактивніших членів Тарговицької конфедерації, Северин Ржевуський після поразки повстання Т. Костюшка в 1794 р. втік до Відня, залишивши фамільний замок.
Граф Леон Ржевуський, якому Підгірці належали з 1833 по 1865 р., був людиною більш практичною, ніж його предки. Відклавши написання віршів, колекціонування картин і проведення конфедерацій, він розводив тонкорунних овець, замість старого винокурного заводу побудував новий, більш потужний, перебудував стару корчму на пивоварний завод. Замок та його художні скарби залишалися далеко на задвірках його інтересів. Тому коли в 1865 р. Підгірці перейшли в руки князів Сангушко, першим завданням нових власників стала негайна реставрація старовинної магнатської резиденції.
Князі Сангушко володіли Підгорецьким замком до 1939 р. Їм вдалося не лише відновити палац, але й повернути йому минулу славу одного з найкращих музеїв Європи. З початком Першої світової війни князь Роман Сангушко евакуював цінні експонати до Румунії, звідки вони, пройшовши довгий і важкий шлях, врешті-решт потрапили до далекої Бразилії. Підгорецькі скарби лягли в основу зібрань культурного фонду, який дотепер існує в бразильському місті Сан-Пауло.
У роки радянсько-польської війни 1920 р. палац було сильно пошкоджено. До 1939 р. в його стінах, як і раніше, діяв приватний музей князя Сангушко, а в 1940 р., після приєднання Західної України до Радянського Союзу, замок було передано Львівському історичному музею. Дата 22 червня 1941 р. ознаменувала фактичний кінець Підгорецького замку. В його стінах розміщувалися радянські та німецькі гарнізони. Частина художніх скарбів замку загинула — німці, які відступали, підірвали ділянку замкової тераси. Експонати, які залишилися непошкодженими після війни, були передані Львівській художній галереї. В даний час, крім Сан-Пауло і Львова, витвори мистецтва з підгорецьких колекцій зберігаються в музеї міста Тарнова (Польща), а значний архів Ржевуських і Сангушко — в музеї Вавельського замку в Кракові.
З 1951 р. в Підгорецькому замку розташовувався кістково-туберкульозний санаторій, в 1953-1955 рр. — госпіталь інвалідів війни, в 1955-1962 рр. — обласна туберкульозна лікарня, а з 1962 р. — туберкульозний санаторій. У 1956 р. величезна пожежа винищила оздоблення замку, яке все ще зберігалося на той час. Від палацу залишилися лише голі стіни. І хоча будівлю потім було відреставровано, безцінні інтер’єри Рицарського залу, Китайської і Золотої, Зеленої і Кармазинової кімнат, Дзеркального і Мозаїчного кабінетів були втрачені назавжди.
У 1997 р. Підгорецький замок був частиною Львівської галереї мистецтв і нині є її філіалом. Рідкісна за своєю красою пам’ятка старизни неодноразово привертала увагу кінематографістів. Тут знімалися фільми «Богдан Хмельницький», «Помилка Оноре де Бальзака», «Потоп», «Три мушкетери», «Дике полювання короля Стаха».
