100 Великих чудес України - Успенська церква і башта Корнякта у Львові

100 Великих чудес України - Успенська церква і башта Корнякта у Львові

Ансамбль Успенської церкви з баштою Корнякта, який є одним із найкращих в Україні XVI ст., став першою пам’яткою епохи Відродження у Львові. Три різні за розміром будівлі, які були вміло об’єднані архітекторами в єдиний ансамбль, дійшли до нас майже в первозданному вигляді. Час помилував цей шедевр, зміни, які сталися пізніше, торкнулися в основному деталей інтер’єру.

Успенська церква — головна церква української, або «руської», частини середньовічного Львова, головною магістраллю якого стала вулиця Руська, яка протягнулася від площі Ринок до східних міських стін. Нинішня будівля церкви є четвертою за ліком, а найпершу було споруджено на цьому місці ще в другій половині XIV ст. Успенська церква знаходилася під опікою львівського Ставропігійського Успенського братства — великої та впливової православної общини, яка об’єднувала переважно українських, а також грецьких і молдавських купців, міщан, майстрів ремісничих цехів. Воно було найбільшим серед усіх львівських братств і вважалося для них «батьківським». Право рівного для всіх православних вступу до братства було переважно формальним: високий вступний внесок фактично закривав дорогу міським низам. Тому у своїй діяльності братство керувалося в основному інтересами заможних верств православного населення Львова.

Першу згадку про Успенську церкву відносять до 1439 р., а в 1585 р. вона одержала статус ставропігіальної, тобто безпосередньо підпорядкованої Константинопольському патріарху. У 1571 р. храм та майже вся Руська вулиця згоріли дотла. У 1591 р. Ставропігійське братство починає будівництво нової будівлі церкви. Пожертвування присилали український гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, молдавські господарі Павло, Ієремія та Симон Могила, московський цар Федір Іоаннович. Але все-таки коштів не вистачало, через це будівельні роботи неодноразово припинялися. Лише в 1629 р. будівлю було закінчено.

Автором проекту й головним керівником робіт до 1597 р. був архітектор Паоло Домінічі (Домініцц) — італієць, який майже все життя прожив у Львові і який отримав тут прізвисько Павло Римлянин. У 1592 р. до будівництва підключився його тесть, архітектор Войцех Капінос, а через рік — ще один львівський архітектор Амбросій Пріхільний. У 1597 р. Павла Римлянина було з якихось причин усунено від робіт, будівництво храму закінчував А. Пріхільний самостійно. Важко сказати, якою мірою його творчість вплинула на архітектуру церкви. У середовищі фахівців існує думка, що і В. Капінос, і А. Пріхільний були лише керівниками будівельних робіт, тоді як архітектурний проект храму належить Павлу Римлянину.

У зовнішньому вигляді Успенської церкви кращі риси ренесансної архітектури органічно злилися із традиціями української народної архітектури. В її основі лежить типова композиція тричастинного й триголового храму, традиційного для української народної архітектури. До центральної частини церкви зі сходу примикає напівкругла апсида, із заходу — бабинець з хорами. Загальна довжина будівлі складає 35 м. Вигляд храму — суворий і навіть аскетичний, але це враження пом’якшує гармонія чистих і благородних форм. Понад усе вражають цілісність і простота архітектурного образу. Цю простоту порушує лише широкий фриз, який протягнувся вздовж усієї верхньої частини будівлі, метопи якого заповнені розетками і дуже цікавими рельєфами на теми Священного Писання: Аврам приносить в жертву Ісаака; Мойсей стоїть перед неопалимою купиною; Давид грає на арфі...

Не відразу можна відшукати маленький портал на величезній площині фасаду. Увійшовши до храму, застигаєш перед урочистістю його внутрішнього простору. Невисокий барочний іконостас було виконано в 1773 р. скульпторами М. Фільовичем та Ф. Олендзьким, ікони написав в 1854-1859 рр. живописець М. Яблонський. Частина ікон з циклу «Пристрасті Христові» принаймні на два століття старші: вони були створені для більш раннього іконостасу, який не зберігся, і є рідкісним зразком живопису, створеного у візантійських традиціях, але із застосуванням елементів ренесансу. Три ікони цього циклу, на думку дослідників, належать пензлю художника Ф. Сеньковича, а інші чотирнадцять приписуються грону його учня й послідовника Миколи Петрахновича — видатного львівського майстра середини XVII ст., який став в 1666 р. старшиною міського цеху живописців.

Декілька ікон XVII ст. збереглося і у вівтарі. У храмі можна також побачити срібний хрест, виконаний львівським майстром Андрієм Касяновичем у 1638 р., портрет Костянтина Корнякта, написаний живописцем XVIII — початку XIX ст. Лукою Долинським, бронзові свічники роботи гданських майстрів XVII ст. Віконні вітражі, які добре вписалися в загальний ансамбль інтер’єру, виконав в 1926-1927 рр. художник П. Холодний. Один з них називається «Київська Русь», інший — «Галицька Русь», на третьому зображені фундатори Успенської церкви, в числі яких — К. Корнякт та гетьман П. Конашевич-Сагайдачний.

У крипті Успенської церкви поховані відомий запорожець Іван Підкова, який став молдавським господарем і був страчений у Львові в 1578 р., а також деякі провідні члени Ставропігійського братства, серед яких — Костянтин Корнякт (1517-1603 рр.), грек з острова Кріт, який став великим львівським торговцем. У другій половині XVI ст. він відігравав значну роль у діловому, суспільному та культурному житті Львова. Його ім’я було увічнено в назві високої башти-дзвіниці, яка входить до ансамблю Успенської церкви. Силует башти Корнякта добре видно з різних точок міста; він своїм малюнком нагадує італійські дзвіниці-кампаніли, що, загалом, недивно — адже споруджувалася дзвіниця вихідцями з Італії.

Побудував башту Корнякта в 1572-1578 рр. архітектор Петро Барбон, уродженець італійського міста Барбон поблизу Падуї; вважають, що будівництво велося за участю Павла Римлянина. Квадратна в плані, складена з каменя й цегли, фанерованої тесаним вапняком, башта відрізняється монументальністю й стрункими пропорціями. Спочатку вона складалася з трьох ярусів, які поступово зменшувалися у висоті, і завершувалася триступінчатим шатром. У нижньому ярусі було створено арочний вхід, прикрашений скульптурним зображенням лева — герба міста.

Під час облоги Львова турками в 1672 р. башта Корнякта дуже постраждала від пожежі. У 1695 р. архітектор Петро Бебер провів її реставрацію і надбудував останній, четвертий ярус, увінчавши його барочним куполом з чотирма витими башточками по кутах. Загальна висота будівлі при цьому досягла 66 метрів.

Пожежа 1779 р., причиною якої став удар блискавки, зруйнувала верхні яруси башти. Тоді ж розтопився у вогні величезний, діаметром у два метри, дзвін «Кирило», відлитий на замовлення Костянтина Корнякта. Знову його було відлито у 1783 р. львівським майстром Ф. Полянським. Реставрація 1780-х років повернула башті колишній вигляд.

Крім башти Корнякта, до ансамблю Успенської церкви входить каплиця Трьох святителів — дивовижна споруда, яку іноді порівнюють з дорогоцінною шкатулкою найтоншої ювелірної роботи. Вважається, що каплицю, побудовану в 1578-1591 рр., було виконано за проектом П. Красовського. Ця невелика прямокутна в плані будівля завершується трьома увінчаними ренесансними ліхтариками-куполами на тісно поставлених восьмигранних підвалинах. Кам’яний різьблений портал каплиці є одним з найкращих зразків львівської архітектурної пластики XVI—XVII ст. Його багате різьблення нагадує українські барочні іконостаси, тут широко використовується мотив виноградної лози, який є таким улюбленим в українському декоративному мистецтві. Ці лози з плодами, які налилися, левові маски та розетки сплітаються у вражаючий за красою орнамент. Дивує також інтер’єр каплиці. Гладкі білі стіни контрастують з ліпниною, фоном для якої служить живопис, який імітує мозаїку та суцільним килимом покриває внутрішню поверхню куполів. У 1697 р. львівський художник О. Ляницький виконав ікони для вівтаря та образ на фасаді.

Успенська церква була не лише релігійним, але й культурним центром української общини Львова. При храмі діяла братська школа, в якій викладали найвідоміші українські просвітителі XVI-XVII ст. Зизаній Тустанський (Стефан Куколь), Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький. Тут вчився Петро Могила (1596-1647 рр.) — майбутній митрополит Київський, Галицький і всея Русі, видатний діяч української церкви. Школа Львівського Успенського братства послужила зразком для створення цілої низки інших українських шкіл в Галичі, Володимир-Волинському, Луцьку, Дубні, Рогатині тощо.

Loading...