100 Великих діячів культури України - Архітектор Риков Валеріан Микитович (1874-1942 рр.)

100 Великих діячів культури України - Архітектор Риков Валеріан Микитович (1874-1942 рр.)

Архітектор, педагог. Народився в м. Тифлісі (нині Тбілісі) в сім’ї вчителя. Після закінчення реального училища вступив на архітектурне відділення ПАМ, де навчався у відомого архітектора Л. Бенуа1. Свої перші проекти В. Риков створив ще у студентські роки. Працюючи у 1897-1899 рр. помічником архітектора в Одесі, він розробив оформлення зали в будинку підприємця Фальц-Фейна (вул. Гоголя, 5), створив проекти банку (вул. Пастера) та огорожі Одеського водогону. У 1900—1901 р. В. Риков працював технічним контролером на будівництві Політехнічного інституту в Києві, а 1902 р. з відзнакою завершив навчання у ПАМ. Наступні два роки працював архітектором станції Жмеринка Південно-Західної залізниці.

Першою київською роботою В. Рикова — досвідченого фахівця — стала перебудова у стилі італійського та французького ренесансу двоповерхового будинку Народної аудиторії2 (вул. Воровського, 26, нині НДІ «Діпроцивільпромбуд»), проект якої переміг у конкурсі 1909 р. Зважаючи на важливе суспільне значення цієї споруди, архітектор відмовився від грошової винагороди переможця конкурсу. Цей проект став «програмним» для майбутньої творчості Рикова, заснованої на кращих класичних традиціях, поєднаних з новітніми досягненнями у галузі будівництва. У декоруванні фасаду Народної аудиторії автор використав елементи архітектури ренесансу (рустовані поверхні, карниз з аттиком) та бароко (ліпні картуші, овальні вікна).

1 Леонтій Бенуа (1856-1928 рр.) — академік архітектури, дійсний член ПАМ, представник напряму «історизм» в архітектурі.

2 Споруджена 1895 р. за проектом О. Белелюбського для Київського товариства сприяння початковій освіті. У будинку були лекційна зала, бібліотека, кімнати для гуртків, приміщення чайної (буфету). В буденні дні там організовували лекції, в неділю відбувалися концерти.

Іншими його проектами стало оздоблення інтер’єрів кафешантана1 «Аполло», де збиралася київська інтелігенція — письменники, художники, банкіри, адвокати (1911 р., вул. Заньковецької, 8, не зберігся), та кінотеатр А. Шанцера (1912 р., вул. Хрещатик, не зберігся).

Одним з кращих проектів В. Рикова вважають будинок у стилі венеційського ренесансу лікарні Марийської общини сестер милосердя Червоного Хреста (1913 р., вул. Саксаганського, 75, нині НДІ кардіології ім. М. Стражеска). На його першому поверсі розміщувались амбулаторії, зали очікування, кабінети лікарів, аптека. На другому-третьому поверхах — приймальний зал, гуртожиток на 200 місць, дві великі навчальні аудиторії. Середній ризаліт фасаду, що виступає, оздоблено коринфськими колонами, які підтримують антаблемент з алегоричними скульптурами Милосердя, Любові, Медицини і Життя (скульптор Ф. Балавенський).

У 1909-1914 рр. В. Риков спроектував у Києві кілька прибуткових будинків у формах еклектизму — стилю, що поєднує елементи модерну та класики. Це — цегляний семиповерховий будинок Іссерліса (1909 р., пров. Музейний, 4) у стилі «модерн» з продуманим архітектурним і естетичним вирішенням. На рівні другого-п’ятого поверхів його фасад членується по вертикалі трьома гранчастими еркерами2, простір між якими заповнюють балкони різної форми з масивними цегляними та легкими металевими огорожами. Останній і мансардний поверхи будинку декоровано «шаховим» фризом з майолікових плиток. В оформленні фасадів використано тиньк — гладкий та «під шубу», вишукані рельєфні вставки. На рівні другого поверху розміщено барельєфну композицію «Тріумф Фріни» (скульптор Ф. Балавенський).

Інші цегляні прибуткові будинки (вул. Горького, 64/16, вул. Інститутська, 27/6, вул. Саксаганського 68/21) у стилі пізнього (або «раціонального») модерну з елементами класики — чотири та п’ятиповерхові, декоровано тинькуванням під смугастий руст, імітаціями «замкових каменів» у арках вікон, ліпними гірляндами та картушами над порталом.

Гарний особняк контори акціонерного товариства Т. Апштейна (1912 р., вул. Спаська, 12) прикрашають емблеми із зображеннями швелера3, зубчастого колеса, ланцюгів та інших металевих виробів, які виготовляли на заводах Т. Апштейна.

1 Ресторан з окремими кабінетами і загальною залою, де виступають співаки та музиканти.

2 Еркер (від нім. «ліхтар») — засклений (іноді кількаповерховий) балкон (напівкруглий, трикутний чи чотирикутний у плані), що виступає з головного об’єму споруди.

3 Швелер — металева балка, у перерізі нагадує літеру «П».

На замовлення Південно-Західного товариства заохочення кіннозаводства В. Риков побудував на Печерську іподром у стилі «неоренесанс» (1915-1916 рр., вул. Суворова) на 1700 місць для сидіння і 2500 місць для стояння під дахом. Криті двоповерхові трибуни на 125 метрів простягалися вздовж вулиці. Всередині розміщалися великий ресторан, буфети, каси та оркестрові балкони. Центральна частина фасаду прикрашена півротондою з модернізованими іонічними колонами, увінчаною аттиком зі статуями юнаків з фанфарами та дівчат з лавровими вінками. Між колонами розміщені аркові вікна та овальні люкарни, обрамлені ренесансним ліпленням. У нижній частині напівротонди влаштовано парадний вхід до іподрому. Ротонду фланкують дві квадратні вежі, що завершуються невеликими ротондами. Іподром діяв до 1964 р. — до спорудження нового.

В. Риков продовжував діяльність як архітектора і після 1917 р. 1925 р. він переміг у конкурсі на проект комплексу Київської кінофабрики й очолив архітектурну майстерню, що розробляла проектну документацію центрального знімального павільйону та інших корпусів у стилі «конструктивізм» (1926-1928 рр., пр-т Перемоги, 44, нині Київська кіностудія ім. О. Довженка). Це була перша велика кіностудія в СРСР. У 1925-1930 рр., працюючи консультантом з будівництва кінотеатрів, Риков спроектував кінозали у Харкові, Вінниці, Кривому Розі, Тульчині, київський кінотеатр «Жовтень» на Подолі. 1926 р. у співавторстві з В. Обремським він створив проект будинку працівників кінофабрики (вул. Пушкінська, 7); 1934 р. разом з відомим архітектором О. Кобелєвим здійснив надбудову 3-го та 4-го поверхів Державного банку із 40 восьмиметровими колонами з лабрадору. Ця надбудова надала будівлі початку XX ст. ще більшої архітектурної виразності.

В. Риков є автором і одного з найбільших київських кінотеатрів «Київ» (1936-1937 рр., вул. Велика Васильківська, 19, добудова 1952 р.) — першого в СРСР кінотеатру на дві глядацькі зали. Його просторі приміщення створювали максимальний комфорт: з першого поверху широкі сходи ведуть до фойє на другому поверсі, з них глядачі потрапляють до двох залів (на 600 місць кожен).

Більшу частину свого життя В. Риков виховував нових фахівців-архітекторів: викладав архітектурне креслення, малювання і проектування у КПІ (1904-1910 рр.), на Вищих технічних курсах професора Д. Пермінова (1910-1912 рр.), у Київському художньому училищі (1906-1919 рр.). Після створення у 1917 р. Київського архітектурного інституту В. Риков був його ректором, потім — професором, у 1924-1941 рр. став професором (згодом деканом) архітектурного факультету КХІ і керував навчальною проектною майстернею, одночасно викладаючи в КПІ.