У львівському районі Кастелівка пролягає вулиця, 1993 р. названа на честь батька й сина — Василя та Євгена Нагірних.
В. Нагірний (1848-1921 рр.) — архітектор і громадський діяч, автор проектів понад 200 церков та будівель, споруджених на Львівщині. Народився у с. Гірне Стрийського р-ну, навчався у реальних училищах у Стрию та Львові. 1872 р. він став слухачем Львівської технічної академії. Наступного року вступив на відділення будівництва до Цюріхського політехнічного інституту. Після закінчення навчання у 1875 р. працював у архітектурному бюро свого викладача Штадлера в Цюріху. Повернувшись до Львова 1882 р., В. Нагірний орендував квартиру разом з І. Франком, дружба з яким тривала понад тридцять років і який вплинув на становлення Нагірного як суспільного діяча. За ініціативи останнього були створені ремісниче товариство «Зоря» (1884 р.), товариство з обмеженою порукою «Народна гостиниця» (1899 р.), страхове товариство «Дністер» (1892 р.), жіноча спілка «Труд» (1900 р.). Як співзасновник товариства «Народна торгівля» (1883 р.) та його директор В. Нагірний надавав підтримку українським підприємцям-галичанам. Під впливом Франка Нагірний написав до газети «Діло» кілька статей, у яких на прикладах Швейцарії переконував галицьких підприємців у перевагах кооперації (об’єднання). У своїй наступній праці — «Порадник для крамниць» (1886 р.) — він дав рекомендації з заснування власного торговельного бізнесу. У 1885-1890 рр. В. Нагірний — головний редактор газети «Батьківщина», вмістив у ній кілька корисних статей з будівництва. 1898 р. разом з художником І. Трушем та істориком М. Грушевським він заснував першу професійну організацію українських митців «Товариство для розвою руської штуки» і був обраний його головою. Ця громадська організація мала великий вплив на розвиток галицької архітектури, зокрема й мистецтва. На Першій руській виставці 1898 р., організованій «Товариством», В. Нагірний представив власні проекти сільських церков та іконостасів для них.
Один із синів В. Нагірного, Євген, став відомим архітектором, другий, Євстахій, випускник Торговельної академії, був інспектором «Народної торгівлі». Дочка Софія закінчила факультет філософії Львівського університету.
1885 р. В. Нагірний відкрив у Львові на вул. Городецькій, 39 архітектурне бюро з виготовлення проектів та кошторисів будівель, зокрема, сільських церков Львівщини. Загалом бюро виготовило проекти понад 200 храмів. Своєю творчістю Нагірний поклав початок відродженню національної культової архітектури, створюючи на професійному рівні оригінальні форми нових українських церков.
Працюючи з деревом і цеглою, беручи за основу притаманний для українських земель візантійський стиль з елементами класицизму, він поєднав його з традиційним для народної архітектури «хрещатим»1 плануванням. Враховуючи те, що замовниками були прості селяни, архітектор запропонував просту і недорогу, проте досконалу й гарну конструкцію церковної будівлі, яка потребувала малих коштів та невеликої кількості будівельних матеріалів. При цьому кожній спроектованій церкві В. Нагірний надавав індивідуальних рис. Одними з перших були створені проекти церков у таких селах і містечках Львівщини, як Сколе, Банюнин, Білий Камінь, Вороблики, Старий Яричів. Одна з кращих мурованих п’ятибанних церков, споруджених за проектом Нагірного, розміщена в с. Тухля (Сколівський р-н). Величаві церкви на п’ять бань побудовані також в селах і містечках Чернів, Березівці, Долина, Токи, Калуш, Стоянов, Східниця, Мости Великі (найбільша — в Яворові). В. Нагірний проектував також одно- та трибанні храми і дерев’яні церкви, які потім споруджували місцеві майстри. Це — церкви Богородиці в с. Утішков (1908 р.), Покрови Богородиці в с. Миколаєв під Винниками (1903 р.), Введення в Храм Богородиці в с. Перегноїв (1907 р.), Святих Кузьми і Дем’яна (1886 р.) в с. Червоному Золочівського р-ну.
1 План культової споруди, що виник у Візантії, — квадратна базиліка, увінчана однією великою та кількома (до 12) меншими банями. Внутрішній простір храму ряди стовпів поділяють на кілька поздовжніх коридорів (нефів) та поперечних трансептів. На перетині центрального нефа та трансепта на чотирьох стовпах розташований головний купол, що утворює центр хреста, покладеного в основу плану будівель подібного типу.
Помер В. Нагірний у Львові і похований на Личаківському кладовищі.
Справу батька продовжив син Євген (1855-1951 рр.) — вихованець архітектурного факультету Технічної академії у Львові. Він народився у с. Рудно біля Львова. Учителями Є. Нагірного були І. Левинський та батько (в архітектурно-проектному бюро якого він стажувався), котрі вплинули на формування його архітектурних смаків і уподобань. 1922 р. Є. Нагірний відкрив у Львові на площі Ринок власне архітектурне бюро, 1939 р. заснував Львівську організацію Спілки архітекторів України. Є. Нагірний також очолив секцію пам’яток Львівського облвиконкому, викладав у Політехнічному інституті та Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва. Похований на Личаківському кладовищі.
Є. Нагірний залишив понад 500 спроектованих і близько 300 побудованих споруд, зокрема у Львові Дім Рідної школи (1924—1928 рр., вул. Коцюбинського, 23), лікарня (1934 р.); реставрований костьол Вознесіння (1738 р., вул. Старовознесенська, 23), будинок (1932 р., вул. Руська, 10); церква Святого Андрія Первозванного (1924-1931 рр., за проектом С. Тимошенка, вул. Варшавська).
Він є автором проектів реставрації численних дерев’яних храмів XVIII-XIX ст. у селах Львівщини та Івано-Франківщини. Добре обізнаний з прийомами традиційної народної архітектури бойків, він широко використовував їх під час ремонту та спорудження нових будівель. Адже дерев’яна архітектура Бойківщини вважається найоригінальнішою за виглядом і пропорціями не лише в Україні, а й у всій Європі. За плануванням бойківські храми XVI-XIX ст. (які ввібрали надбання архаїчної архітектури давньої України) тридільні і триглаві. Багато в чому вони нагадують культові дерев’яні споруди Наддніпрянської України, проте мають і особливості. Бойківські церкви складаються з трьох майже квадратних у плані дерев’яних зрубів з кількаярусними ступінчастими «верхами» з «заломами». Кожен ярус складався зі зрізаної піраміди, на якій встановлено невисокий зруб — перехід до наступного меншого ярусу, останній з яких завершується шпилем. Виразності та привабливості бойківським храмам надають дахи, вкриті дошками-ґонтом, та галереї, розташовані по периметру першого поверху, під дахами яких люди перечікували негоду та відпочивали. Стіни бойківських церков мають вертикальну обшивку з дошок. Під впливом архітектури бароко у церквах XVII-XIX ст. з’явилися бані грушоподібної форми з «лускатим» ґонтовим покриттям та ажурними металевими хрестами. Взірці традиційної народної архітектури Українських Карпат слугували джерелом натхнення для багатьох вітчизняних архітекторів, які творили у дереві (як батько та син Нагірні) або камені, будуючи у Львові та інших містах Галичини споруди у стилі «гуцульського модерну».
