Будівлі, спроектовані батьком і сином Шлейферами, досі є окрасою центральних районів Києва. Павло Іванович Шлейфер (1814-1879 рр.), художник і архітектор, німець за походженням, належав до київської лютеранської общини, на громадських засадах керував спорудженням кірхи (церкви) на Німецькій горі (вул. Лютеранська, 22) та розробив її інтер’єри. Проект кірхи безкоштовно виконав архітектор І. Штром, також німець і лютеранин. Цегляна неоготична будівля церкви Святої Катерини (1855-1857 рр.), крім вишуканої архітектури, мала непогану акустику. У 1846-1849 рр. П. Шлейфер викладав малювання у київському Інституті шляхетних дівчат, з 1852 р. він — архітектор Київського навчального округу. 1856 р. він спроектував будинок Другої чоловічої гімназії (б-р Т. Шевченка, 18). З житлових споруд Шлейфера зберігся будинок Фальберга навпроти університетського Ботанічного саду (вул. Комінтерну). П. Шлейфер похований на лютеранській дільниці Байкового кладовища.
4 червня 1855 р. у П. Шлейфера народився син Георгій-Олександр (1855-1913 рр.) — майбутній архітектор, банкір, підприємець та колекціонер. Він навчався у Першій та Другій київських гімназіях. 1882 р., закінчивши Петербурзький інститут цивільних інженерів, виграв конкурс на право спорудження у Києві Біржі — двоповерхової будівлі у формах пізнього Ренесансу, біржова зала якої була розрахована на тисячу місць (1886 р. на розі Хрещатика та Інститутської; знищена у 1941 р.).
Кар’єра Г. Шлейфера склалася вдало. У 1884 р. його обрали до Міської управи, де протягом десяти років Шлейфер виконував обов’язки головного міського архітектора. Упродовж 26 років (до 1911 р.) він обирався гласним міської Думи. Понад чверть століття (з 1885 р.) Г. Шлейфер був директором та головою правління акціонерного банку Київського кредитного товариства1, експертом Київського земельного банку з оцінки нерухомості. Поєднання професії архітектора з громадською діяльністю допомагали формувати нове архітектурне обличчя Києва. Під час «будівельної лихоманки» 1895 р. він очолив Київське домобудівне товариство, яке придбало у центрі міста велику садибу Ф. Мерінґа. Її сад займав простір між сучасними вулицями Хрещатик, Банкова, Інститутська та Лютеранська, а ставок розташовувався на місці площі перед театром І. Франка. Г. Шлейфер разом з Е. Брадтманом2 та В. Городецьким розробив проект забудови колишньої садиби Мерінґа, згідно з яким Товариство проклало на її місці чотири вулиці — Нову, Мерінґівську, Миколаївську (сучасні Станіславського, Заньковецької, Городецького) та Ольгинську. Після цього розпочалася інтенсивна забудова цієї перспективної земельної ділянки. Незабаром колишня садиба Мерінґа перетворилась на один з найкращих і респектабельніших міських районів.
1 Засновано 1862 р. економістом М. X. Бунге.
2 Едуард Брадтман (1856 — після 1926 р.) народився у Санкт-Петербурзі, у 1878 р. закінчив ПАМ. Київський міський архітектор у 1898-1917 рр. (одночасно з І. Ніколаєвим і О. Кривошеєвим) та 1919-1920 рр. У 1903-1917 рр. викладав архітектуру в Київському художньому училищі. Використовував архітектурні стилі від неоренесансу і необароко до модернізованого ампіру, українського модерну. За проектами Е. Брадтмана споруджені житловой будинок (вул. Артема, 22, 1886 р.), цирк (1898-1903 рр., вул. Городецького, 7, зруйнований у 1941 р., нині на цьому місці «кінотеатр «Україна»), власний особняк (1914 р., вул. Герцена, 6). Останній — будинок, вирішений у стилі раціоналізму та декорований (орнаментальне ліплення) у стилі модерн. Найбільш відомою модерновою спорудою Брадтмана є двоповерховий особняк С. Аршавського (1907 р., вул. Лютеранська, 23) — т. зв. «Будинок вдови, яка плаче», декорований барельєфним маскароном — жіночим обличчям, по якому під час дощу, наче сльози, стікають краплі. Його чільні фасади оздоблено «рустованими» блоками природного і штучного каменю, ліпними прикрасами, оливовою керамічною плиткою, жовтою цегляною кладкою, вишуканою металевою брамою і парапетом з ажурною огорожею, декоративною вежею. Іншими проектами архітектора є прибутковий будинок Й. Маршака (1899 р., вул. Хрещатик, 5), лікарня (1911 р., вул. Фрунзе, 63), житловий будинок (1910 р., вул. Б. Хмельницького, 10).
У межах колишньої садиби Мерінґа (вул. Банкова, 15) Г. Шлейфер придбав земельну ділянку, на якій у 1896 р. збудував власний мурований одноповерховий особняк, у декорі фасадів та інтер’єрів якого було використано різні архітектурні стилі — від класицизму до рококо. З цього особняка Шлейфер продовжував керувати забудовою садиби Мерінґа. У 1930-х роках на місці колишнього будинку Шлейфера було споруджено будинок ЦК КП(б)У (нині Адміністрація Президента України). У 1909 р. Г. Шлейфер розпочав будівництво для своєї родини просторішого двоповерхового особняка у стилі модерн на вулиці Інститутській, 13 (з часом було добудовано ще три поверхи) та власного п’ятиповерхового прибуткового будинку, розташованого поряд — на розі з вулицею Садовою. На другому поверсі у великій вітальні зі скляною стелею власник особняка розмістив свою колекцію картин Шевченка, Куїнджі, Маковського, Айвазовского, Боровиковського, Венеціанова, Шишкіна, зокрема портрет його матері роботи батька — П. Шлейфера (нині зберігаються у Національному художньому музеї України та Музеї російського мистецтва у Києві). Онучка Г. Шлейфера, І. Трад, передала до Музею історії Києва портрет діда роботи О. Мурашка, який родина зберігала в еміграції.
Забудова новопрокладеної Миколаївської вулиці починалася від Хрещатика двома наріжними прибутковими будинками, зведеними Г. Шлейфером (знищені у 1941 р.). В одному з них (1898 р.) розміщувався Південноросійський промисловий банк; під № 5 — чотириповерховий готель «Континенталь» (1897 р.), який вважався найфешенебельнішим у місті (нині на його місці Національна музична академія). Під № 9 за проектом Шлейфера у мавританському стилі1
1 Сучасна інтерпретація архітектурного стилю арабів-маврів Північної Африки та Іспанії VII-XVI ст., для якого характерні підковоподібні арки, строкате ліплення, різьблення і пофарбування стін.
для Л. Гінзбурга1 було споруджено шестиповерховий прибутковий будинок (1901 р.; пошкоджений у 1941 р. і частково відбудований). На перетині сучасних вулиць Городецького та Заньковецької зберігся спроектований Г. Шлейфером шестиповерховий прибутковий будинок, пофарбований у блакитний колір і пишно оздоблений колонами, статуями та ліпленням; два нижніх поверхи займали магазини, решта — комфортабельні квартири. Поряд з озером колишньої садиби Мерінґа (нині на його місці сквер з фонтаном) Г. Шлейфер та Е. Брадтман у 1898 р. збудували двоповерховий театр «Соловцов» (тепер Національний академічний український драматичний театр ім. І. Франка; 3-й поверх надбудовано у 1960 р.) у стилі «еклектика» («історизм»). За часів німецької окупації площу перед театром новою владою було перейменовано на честь Г. Шлейфера.
Іншими проектами архітектора є Комерційне училище (1897 р., вул. Воровського, 24; нині поліграфічна фабрика) та синагога2 у мавританському стилі (1898 р., вул. Ш. Руставелі), споруджена на кошти промисловця Л. Бродського. Остання до нашого часу дійшла у зміненому вигляді: у 1970-х роках до неї прибудували фасад і верхній поверх. Г. Шлейфер розробив також проект будинку двокласного училища ім. М.Х. Бунге3 (1901-1904 рр., ріг вулиць П. Орлика та Липської).
Г. Шлейфер раптово помер у 1913 р. Його відспівали у православній Олександро-Невській церкві (до 1930-х років розташовувалась у Маріїнському парку), парафіяни якої він був. Поховання Г. Шлейфера на Аскольдовій могилі було знищено у 1930-ті роки під час створення там парку.
1 Лев Гінзбург — найбільший київський будівельний підрядник, фірма якого брала участь у спорудженні театру «Соловцов», Міського музею старожитностей і мистецтв (нині Національний художній музей України), Політехнічного інституту, костьолу Святого Миколая, караїмської кенаси (нині Будинок актора), синагоги Л. Бродського, Державного банку, Педагогічного музею (нині Будинок учителя).
2 Іудейський храм, назва якого у перекладі з грецької означає «будинок зібрань».
3 Микола Бунге (1823-1895 рр.) — міністр фінансів (1861-1886 рр.), голова Кабінету міністрів Російської імперії (1887-1895 рр.), ректор Київського університету; вчений-економіст, автор наукових праць з економічної теорії, грошового обігу, фінансів, бухгалтерського обліку, економіки промисловості та торгівлі; дослідник та аналітик історії економічної думки. Його предки були членами київської німецької лютеранської громади: дід у др. пол. XVIII ст. володів першою приватною аптекою у місті, розташованою на Подолі; батько був військовим лікарем.
