Художник-графік, нащадок литовських князів XV ст. Нарбутів. Крім книжкових ілюстрацій, створював шрифтові обкладинки, силуетні портрети, малював пейзажі та натюрморти.
Народився на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова (нині Сумської обл.) у дворянській родині. Батько майбутнього художника — випускник фізико-математичного факультету Київського університету, мав п’ятьох синів і двох дочок. З них, окрім Георгія, з мистецтвом пов’язав свою долю Володимир, який став відомим поетом. Свої перші графічні роботи (ілюстрації до середньовічної поеми «Пісня про Роланда») Г. Нарбут створив 1903 р., навчаючись у гімназії. 1905 р. його ілюстрації до поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила» експонували на художній виставці у м. Глухові, а сам автор отримав за них чималий гонорар.
Після завершення Глухівської гімназії (1896-1906 рр.) Г. Нарбут з братом Володимиром вступили до Петербурзького університету: Володимир — на фізико-математичний факультет, Георгій — спочатку на факультет східних мов, потім — на філологічний. Хоча Г. Нарбут не здобув фахової художньої освіти, з дитинства він виявив здібності до графіки — опановував різні старовинні шрифти, копіюючи їх з книжок, малював заголовні літери.
Г. Лукомський у спогадах про Г. Нарбута зазначав, що той мав унікальні художні здібності: завдяки феноменальній зоровій пам’яті ніколи не робив замальовок з натури, а зображував усе з уяви і в будь-якому ракурсі. Для Нарбута неважко було зобразити навіть найскладніше перспективне нагромадження архітектурних колон або малюнок вибагливої паркетної підлоги. Не прослухавши жодного курсу з історії мистецтв та архітектури, він компенсував брак теоретичних знань величезною власного ерудицією.
У Петербурзі Георгій організував виставку робіт своїх товаришів-студентів, на яку було запрошено відомих столичних митців, зокрема І. Білібіна1. Останній побачив у молодого Георгія талант і запропонував стати його учнем. Восени 1906 р. І. Білібін допоміг Нарбуту вступити до школи Імператорського товариства заохочення художників, яку очолював М. Реріх2. Потім Георгій навчався у приваній студії О. Званцевої, де його вчителем був Л. Бакст3.
З 1907 р. Г. Нарбут за протекцією О. Бенуа працював ілюстратором книжок для дітей: спочатку у видавництві «Шипшина», а з 1909 р. — у видавця М. Вольфа. Він створив понад 20 графічних обкладинок, стилізованих «під Білібіна», «під Реріха» або у «готичному стилі».
1909 р. Г. Нарбут стажувався в Мюнхені у студії графіки Ш. Холлоші. Значний вплив на його творчість мав німецький графік Е. Преторіус — власник Мюнхенської школи ілюстрації та книжкової справи. У Мюнхені Г. Нарбут створив ілюстрації до дитячих книжок, які принесли йому заслужену славу. Не менш відомими стали два випуски видання «Іграшки» та «Байки Крилова» (всі — 1911 р.) та обкладинка казки Г.Х. Андерсена «Соловей» (1912 р.), у якій автор поєднав традиційну китайську гравюру та «російський ампір». Вони з’явились за часів, коли на ринку переважала низькоякісна з погляду художнього оформлення дитяча література, і стали початком відродження мистецтва створення книги для дітей та юнацтва. Ці видання закріпили за Нарбутом «славу» знаного майстра з вишуканим художнім смаком і оригінальною манерою малюнка.
1 Іван Білібін (1876-1942 рр.) — графік, театральний художник, автор ілюстрацій до російських казок і билин, творів О. Пушкіна; ескізів декорацій і костюмів до опер «Руслан і Людмила», «Казка про царя Салтана», «Золотий півник».
2 Микола Реріх (1874-1947 рр.) — художник, філософ, археолог, мандрівник; учень О. Куїнджі. Працював у різних стилях і напрямах, виконував театральні декорації до опер та балетів «Валькирія» та «Тристан і Ізольда» Р. Вагнера, «Снігуронька» та «Псковитянка» М. Римського-Корсакова, «Весна священна» І. Стравінського, «Князь Ігор» О. Бородіна.
3 Леон Бакст (справжнє ім’я — Лев Розенберг, 1866-1924 рр.) — російський художник, сценограф, книжковий ілюстратор, майстер портрета і театральної графіки. Автор декорацій до «Російських сезонів» трупи С. Дягілєва у Парижі.
Великою мірою на творчість Нарбута вплинула його участь 1912 р. в оформленні Малоросійської зали на виставці, присвяченій М. Ломоносову у Петербурзькій академії наук. Серед її організаторів були, зокрема, українці — історик Д. Баталій та директор Київського міського музею М. Біляшівський. Розписуючи залу, Г. Нарбут багато спілкувався з ними, вивчав пам’ятки української старовини (зокрема друковані книги та гравюри XVIII ст.), якими «захворів» на все життя. Намалювавши у 1912 р. власний герб, Г. Нарбут зробив на ньому напис «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець», таким чином нагадуючи про службу своїх предків гетьманові І. Мазепі.
У 1913 р. Г. Нарбут виконав для «Малоросійського гербовника» з використанням історичних джерел 159 малюнків гербів українських шляхетських родин. Продуктивність його як художника у цей час була колосальною: 1912 р. він оформив 16, 1913 р. — 17, 1914 — 30 видань. У 1915 р. чернігівське дворянське зібрання доручило Г. Нарбуту оформлення книги В. Модзалевського1 «Товстоліси. Нарис історії родини», яке художник виконав в українському стилі. Того самого року він створив ілюстрації до книги В. Модзалевського і В. Лукомського2 «Герби гетьманів Малоросії». З братом останнього — Г. Лукомським — Г. Нарбут був знайомий давно і 1912 р. кілька місяців мешкав у його квартирі на Василівському острові. 1915 р. за протекцією Лукомського художник став працювати у геральдичному департаменті Сенату. Лукомський також замовив Нарбуту оформлення двох книг — «Галичина в її старовині. Нариси з історії архітектури XII—XVIII ст.» та «Старовинні садиби Харківської губернії», видані в Петрограді у 1915 та 1917 рр. У спогадах про Г. Нарбута Г. Лукомський описував його як представника українського «полковницького» козацтва: кругловидого, з високим чолом, з м’якою українською вимовою та веселою вдачею.
1 Вадим Модзалевський (1882-1921 рр.) — історик, архівіст; походив з чернігівських дворян; очолював чернігівську «Губернську архівну комісію» і Чернігівський музей українських старожитностей ім. В. Тарновського. Один з ініціаторів створення у 1918 р. Української академії наук.
2 Георгій Лукомський (1882-1952 рр.) — графік і архітектор, автор книг з питань російського та українського мистецтва; один із засновників Київського музею західного і східного мистецтв ім. Б. та В. Ханенків (1919 р.).
Після повернення з Німеччини до Петербурга Г. Нарбут став членом художнього об’єднання «Мир искусства1» і 1916 р. разом з К. Петровим-Водкіним та І. Білібіним ввійшов до комітету цього товариства. У цей час Г. Нарбут ілюстрував журнали «Аполлон» та «Гербовед»2.
У роки Першої світової війни художник, мобілізований до армії, працював при Червоному Хресті у Царському Селі під Петербургом. У цей час він творив у новому для себе жанрі російського лубка, взявши за взірці французькі та українські гравюри XVII-XVIII ст. Для сатиричного часопису «Лукоморье» він виконав серію графічних творів на військову тематику, зокрема карикатури на германських імператорів Франца-Йосипа та Вільгельма II. Від звичної для себе техніки кольорового тонування аквареллю контурного малюнка тушшю Нарбут перейшов до віртуозного живопису аквареллю і гуашшю.
Улітку 1912 р. Г. Нарбут, перебуваючи у рідному с. Нарбутівці, познайомився зі своєю першою дружиною — Вірою Кир’яковою, від якої мав дочку та сина3.
Після лютневої революції 1917 р. Г. Нарбут переїхав до Києва — у дерев’яний двоповерховий будинок у Георгіївському провулку поблизу Софійського собору. Там збиралися кращі представники київської інтелігенції — П. Тичина, Л. Курбас, Я. Степовий, С. Єфремов, Ф. Ернст, друг і сусід Нарбута В. Модзалевський. 1918 р. Г. Нарбут розлучився з В. Кир’яковою й одружився з Наталією Модзалевською. Її, разом зі своїми дітьми, художник у 1919 р. зобразив на відомому силуетному портреті.
1 «Мир искусства» — російське художнє об’єднання, що видавало журнал та влаштовувало виставки. Засновники — художник О. Бенуа і театральний діяч С. Дягілєв; члени — Л. Бакст. М. Реріх, Є. Лансере, Г. Остроумова-Лебедева; наближені до об’єднання — І. Білібін, І. Грабар, К. Коровій, Б. Кустодієв, В. Серов, М. Врубель, І. Левітан, М. Нестеров. На відміну від передвижників, «мирискусники» у своїй творчості орієнтувалися на модерн та символізм. Завдання мистецтва вони вбачали не у точному відтворенні реальності, а у вираженні особистості художника. У творах і на сторінках журналу «Мир искусства» вони популяризували російську середньовічну архітектуру та іконопис, палацове зодчество Петербурга.
2 «Аполлон» (1909-1917 рр.) — російський ілюстрований часопис з питань мистецтва, музики та театру; журнал «Гербовед» видавася у 1913-1915 рр.
3 Данило Нарбут (1916-1998 рр.) — художник, учень Ф. Кричевського. З 14 років працював у декораційній майстерні Київського театру опери й балету. З 1937 р. два роки відбув в ув’язненні на спорудженні Біломорканалу. У роки Другої світової війни на чолі сотні УПА воював проти німецьких окупантів. Головний художник Київського цирку, художник-консультант столичного Музею театрального мистецтва; художник у Житомирському, Чернівецькому та Черкаському драматичних театрах. За портретні серії «Сподвижники Богдана Хмельницького», «Гетьмани України» і полотно «Страшний суд» отримав Шевченківську премію. Мешкав у Черкасах, яким заповів свої роботи, зокрема 35 полотен із серії «Квіти України».
У вересні 1917 р. Г. Нарбут став професором графіки заснованої Української академії мистецтв, у лютому 1918 р. — її ректором, змінивши Ф. Кричевського. За спогадами сучасників, Г. Нарбут очолив Академію у скрутні часи голоду і війни, проте мужньо і сумлінно виконував свої обов’язки. За спогадами Г. Лукомського, на вечірку до Академії Нарбут з’явився у синій українській чумарці, підперезаний широким слуцьким поясом, у м’яких жовтих чоботах — «типовий (очевидно, «стильний». — О. П.) і чарівний».
У роботі, як свідчив Лукомський, Нарбут був ненаситним і брався за різні замовлення — ескізи стінних розписів, малюнки для хусток, шпалер та форзацного паперу, проекти поштових марок. До того ж мав колосальну працездатність, витривалість і впертість: міг малювати день, ніч і ранок, а до обіду вже мав готову роботу. Ці якості характеру допомогли йому швидко стати неперевершеним майстром своєї справи. Оволодівши графічною технікою, Нарбут почав експерименти з кольором. У ранніх роботах він розфарбовував контурний малюнок; пізніше лишав більше білого тла.
У 1917-1918 рр. художник створював ескізи мундирів Української армії, розробляв дизайн українських паперових банкнот і поштових марок, співпрацював з часописами «Наше минуле» та «Мистецтво». 1918 р. гетьман П. Скоропадський затвердив нарбутівський проект Державних герба та печатки: на восьмикутному геральдичному щиті — зображення печатки Війська Запорозького «козак з мушкетом». Щит був обрамлений бароковим картушем та увінчаний гербом князя Володимира — тризубом. По колу розміщено напис «Українська держава». Цю печатку 1918 р. було зображено на банкноті 1000 карбованців. Герб Г. Нарбута не було затверджено через відречення П. Скоропадського від влади.
Цікавою є історія створення перших українських паперових грошей. 1917 р. Г. Нарбут переміг у конкурсі, оголошеному головою УНР М. Грушевським. Нарбутівські купюри були справжніми витворами мистецтва: декоровані вишуканими бароковими орнаментами, написами з декоративних шрифтів. Після запровадження в березні 1918 р. Центральною Радою нової грошової одиниці — гривні, були надруковані грошові знаки 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень. Ескіз першої з них виконав В. Кричевський, трьох інших — Г. Нарбут. На 500-гривневій банкноті молодої України — дівоча голівка у вінку. Через це купюра дістала у народі назву «Горпинка». На банкноті 100 гривень зображено вінок з тризубом, обабіч якого постаті селянки і робітника з молотом. Водночас у 1918-1919 рр. за ескізами Г. Нарбута та його учня А. Середи було надруковано невеликі марки, що заміняли металеву розмінну монету. Найвідоміша з них — 30 шагів (копійок), мала все те саме зображення дівочої голівки у вінку. За цими самими кліше було виготовлено й перші українські поштові марки, хоча Нарбут створив для них окремі проекти із зображеннями князя К. Острозького, гетьмана П. Дорошенка, філософа Г. Сковороди.
1917 р. Г. Нарбут почав створення ілюстрованої «Української абетки», в якій досяг лаконічності малюнка, поєднаного з вишуканістю композиції та колористики. У трактуванні літер художник використовував кращі надбання як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських типографів. Він встиг виконати пером та тушшю 15 аркушів «Абетки».
Після проголошення в Україні Радянської влади у 1919 р. Г. Нарбут став членом правління Спілки художників, разом з М. Біляшівським очолив комісію зі створення з колекції мецената Б. Ханенка Другого державного музею (нині Музей мистецтв Б. та В. Ханенків), заступив Г. Лукомського на посаді керівника відділу пластичних мистецтв Комісаріату у справах мистецтв та національної культури; очолив Секцію художньої промисловості при відділі мистецтв Народного комісаріату освіти. Цей час, за словами Г. Лукомського, став апогеєм Нарбута як управлінця, який мав неабиякий розум, такт і адміністративне вміння.
Працюючи над замовленнями видавництв Ради народного господарства України та Всеукраїнського літературного комітету, Г. Нарбут широко залучав мотиви українського декоративно-прикладного мистецтва (елементи орнаментів тканин-набійок, килимів, розписного посуду, дерев’яного різьблення), започаткувавши новий стиль книжково-журнальної графіки. На обкладинках часописів він зображував козаків-бандуристів, стилізовані квіти, український орнамент, об’єднані чіткою графічною логікою в єдине ціле.
Г. Нарбут першим з українських художників виголосив принцип книги як єдиного цілого, в якому засоби графічного мистецтва відтворюють головну ідею та зміст тексту. Так, обкладинку книги «Антологія» М. Зерова (перекладача античної поезії) художник виконав у класичній манері зі шрифтом, стилізованим під давньогрецький, та заставками у вигляді архітектурних деталей античних споруд.
Втіленню в життя великого художнього задуму — створення ілюстрацій до «Енеїди» І. Котляревського — завадила передчасна смерть Г. Нарбута: він встиг виконати лише картину «Еней з військом», у якій поєднав риси українського барокового іконопису та козацьких портретів.
Доля відміряла художникові короткий вік. У травні 1920 р. він помер після тяжкої хвороби, причина якої й досі є загадкою. Г. Лукомський у спогадах зазначає, що це був тиф, від якого помер і сусід Нарбута — В. Модзалевський. Проте тривалість хвороби (Г. Нарбут слабував близько року) дає підстави вважати, що передчасна смерть стала наслідком загострення хронічної хвороби й ускладнень після важкої операції на нирках, яку Г. Нарбут переніс незадовго до смерті. Існує навіть версія про отруєння Г. Нарбута — людини, що не вписувалась у рамки радянського режиму... Художника поховали на Байковому цвинтарі у Києві.
1926 р. у Києві відбулася посмертна виставка творів Г. Нарбута. Пам’ять великого українського графіка вшановується й нині. До 1986 р. нарбутівська марка з «молодою Україною» була елементом емблеми Спілки українських філателістів і нумізматів у США, яка 1992 р. запровадила премію ім. Г. Нарбута «За кращий проект української марки». «Молоду Україну» у 1992 р. відтворено і на перших марках незалежної України. На честь 120-річчя Г. Нарбута пошта України 2006 р. випустила марки, конверти та поштовий штемпель. Того самого року НБУ виготовив пам’ятну двогривневу монету із зображенням фрагмента купюри 1918 р. — селянки та робітника, портрета Г. Нарбута та його шляхетського герба. 2008 р. пошта України розробила два поштових блоки, присвячені 90-річчю випуску перших українських поштових марок, на яких, зокрема, є портрети Г. Нарбута та його учня А. Середи.
