100 Великих діячів культури України - Музиканти Солов’яненко Анатолій Борисович (1932-1999 рр.)

100 Великих діячів культури України - Музиканти Солов’яненко Анатолій Борисович (1932-1999 рр.)

Анатолій Борисович Солов’яненко завоював світову славу на теренах оперного мистецтва. Амплуа — лірико-драматичний тенор — дало йому змогу виконувати найяскравіші партії у таких операх, як «Запорожець за Дунаєм» (Андрій), «Фауст» (Фауст), «Травіата» (Альфред), «Шукачі перлин» (Надір), «Богема» (Рудольф) тощо. Співак стверджував: «Я прийшов на цю землю, щоб співати. І хочу, щоби часточка мого серця передалась і вам». І справді, все життя Солов’яненко присвятив удосконаленню свого співочого таланту. Майстер здобув численні нагороди, а Театр опери та балету у Донецьку названо на його честь. Та все життя Анатолій Солов’яненко залишався навдивовиж простою людиною.

Він народився 25 вересня 1932 р. у Донецьку, в шахтарській родині. Зростав у музичній атмосфері — його батьки виступали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. З дитинства Анатолій Солов’яненко брав участь у художній самодіяльності, маючи прекрасний дискант. Коли хлопець поділився з рідними своїми мріями про співочу кар’єру, батько, шахтар з діда-прадіда, зауважив: «Набудь у житті кваліфікації, а потім співай, скільки заманеться». 1949 р. юнак вступив до Донецького політехнічного інституту на гірничий факультет і після завершення навчання лишився працювати на кафедрі графіки й нарисової геометрії. Та всі ці роки Солов’яненко продовжував займатися вокалом, брав активну участь у концертах самодіяльності — неодноразовими були сольні виступи у супроводі інструментального ансамблю. Його вчитель, славетний майстер, соліст Донецького оперного театру О. Коробейченко, говорив Анатолію: «З тебе може щось вийти, але це коштуватиме величезної праці», і хлопець продовжував працювати, не шкодуючи сил і часу. В архівах самого Коробейченка знайдено такий запис: «Я багатьох навчив співати, сподіваюся, мої поради допоможуть їм у благородній справі. Та про одного свого учня хочу сказати особливо — це Анатолій Солов’яненко. Я з ним займався тривалий час і надзвичайно наполегливо, все, що вмів і знав, я передав йому. Щасливий від того, що мої несамовитість, любов, працелюбність, відданість співу передалися йому й залишаються в мистецтві». Пізніше Солов’яненко визнавав, що кар’єрою зобов’язаний саме вчителю — людині дивовижно талановитій, майстрові на всі руки. Коробейченко сам шив собі сценічні костюми, і славетний костюм Герцога для першого виступу Солов’яненка на оперній сцені також був роботи вчителя. Він навіть допоміг Анатолію вивчити італійську мову, що пізніше позитивно вплинуло на його кар’єру в Італії.

1952 р., ще будучи студентом інституту, Анатолій здійснив, на жаль, невдалу спробу вступити до Ленінградської консерваторії (згодом йому вдалося вступити до Київської консерваторії). Ця невдача не вплинула на потяг до музики: Солов’яненко продовжив брати уроки у Коробейченка, а 1962 р. уперше взяв участь у виступі самодіяльних колективів Донецької області у Києві, де блискуче виконав кілька романсів, зокрема Степового на слова І. Франка «Розвійтеся вітром».

З 1963 р. виконавець розпочинає відлік успішних ролей і на сцені Київської опери: 22 листопада відбулася прем’єра опери «Ріголетто», де він виконав партію герцога Мантуанського. Цікаво, що цей випадок з успішним прослуховуванням у Київській опері був унікальним — адже консерваторську освіту співак отримав лише через десятиліття, в 1978 р., будучи вже народним артистом СРСР. За кілька місяців він успішно подолав конкурсний відбір і у Москві під час Всесвітнього конгресу профспілок та вирушив на стажування в театр

Ла Скала (Мілан). Півроку Солов’яненко навчався у славетного майстра Дженаррдо Барра, а за кілька років знову отримав можливість приїхати до Італії, 1964 р. навіть брав участь у концерті трупи Великого театру в Мілані. Співак став лауреатом численних міжнародних конкурсів, зокрема конкурсу «Неаполь проти всіх» 1965 р. Він добре володів італійською мовою, тож оперні арії у його виконанні звучали щиро та лірично, а його творчість отримала схвальну оцінку міжнародних спеціалістів і глядачів, він навіть здобув перемогу над славетним італійським співаком Клаудіо Вілла.

1967 р. Солов’яненко удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, у 1975 р. — народного артиста СРСР — найвищого у Радянському Союзі звання! До репертуару майстра входили сімнадцять оперних партій, численні арії, романси, народні пісні. Численні закордонні гастролі (Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада) принесли йому світову славу. Кілька сезонів (1977-1978 рр.) Анатолій Солов’яненко проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Штрауса, Верді, Масканьї — загалом у дванадцяти операх. Щедро винагороджений був співак і на батьківщині, у 1980 р. отримавши Ленінську премію (до речі, в Радянському Союзі її отримали тільки двоє безпартійних артистів — Аркадій Райкін і власне Анатолій Солов’яненко). Але грошову винагороду він передав до Фонду миру. 1985 р. про творчий шлях співака знято фільм «Прелюдія долі», а вже за часів незалежної України в 1997 р. він отримав Державну премію ім. Шевченка. На жаль, 1990-ті роки були важкими для митця — через суперечки з керівництвом Київської опери, несумісність високих вимог співака і комерційних планів керівництва театру він мусив залишити цю сцену. Але виконавець продовжував активну концертну діяльність не лише на теренах України, а й за кордоном. 29 липня 1999 р., у розквіті творчих сил, Анатолій Солов’яненко раптово помер, як потім з’ясували медики — від інфаркту, і був похований у селищі Козин на Київщині, де, до речі, центральну вулицю Леніна було перейменовано на вулицю А. Солов’яненка. Після смерті на батьківщині співакові встановили пам’ятник, на п’єдесталі якого викарбувало слова: «Гордість України — Анатолій Солов’яненко — «Шахтарський герцог». Саме так — Шахтарським герцогом — називала Солов’яненка закордонна преса, відзначаючи природну шляхетність виконавця.

Анатолій Солов’яненко був справді народним артистом, народним улюбленцем. Сам він казав про своїх слухачів: «Чому я так часто співаю безплатно або за мізерну платню? Тому що знаю: на мої концерти приходять прості люди, які неспроможні заплатити за квиток багато, у них немає таких грошей, але вони люблять це мистецтво, і, гадаю, завдячуючи їм, воно житиме». Усе життя він важко і натхненно працював над удосконаленням голосу, даного Богом. Був одним із небагатьох українських виконавців рівня Володимира Мишуги, Соломії Крушельницької, Бориса Гмирі, що своєю творчістю популяризував українську культуру у світі. А блискуче знання європейських мов (італійської, французької) в поєднанні з виконавською майстерністю поставили виконавця в одну лаву із славетними світовими майстрами оперної сцени. Солов’яненку підкорилися складні оперні партії — такі як партія Маріо Каварадоссі з опери Пучіні «Тоска», яка стала каменем спотикання не для одного співака. Майстерно виконував він не лише арії з опер європейських композиторів, а й партії класичних українських та російських опер — «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Садко» М. Римського-Корсакова. Особливо любив Анатолій Борисович партію Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм». Він стверджував, що у ній багато простору для голосу, все дуже вокальне, легко співається, захоплювався її ліричністю та народною красою. Співак переніс у цю партію задушевність, простоту, ліричність, здавна притаманні українській народній пісні, і вона засяяла не відомими до того гранями.

Важливе місце у творчості Солов’яненка посідали пісні та романси на тексти поезій Тараса Шевченка — «Огні горять, музика грає», «Чого мені тяжко, чого мені нудно?», «Ой три шляхи» тощо. В репертуарі співака було й багато народних творів — «Чорнії брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Дивлюсь я на небо», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Стоїть гора високая» та інші шедеври. Колеги по сцені називали Солов’яненка дзвінкоголосим, наголошуючи, що його прізвище — то знак долі.

Loading...