100 Великих постатей і подій козацької України - Козацький «цар» Наливайко

100 Великих постатей і подій козацької України - Козацький «цар» Наливайко

Особа Северина Наливайка була оповита легендами ще за його життя. Ця непересічна в українській історії особистість, очоливши після загибелі Криштофа Косинського козацьке військо, своїми діями змусила наприкінці XVI ст. здригнутися одну з наймогутніших тогочасних держав Східної Європи — Річ Посполиту. Віддаючи належне здібностям Наливайка як військово-політичного діяча, українці назвали його «царем», що засвідчило їхнє прагнення до створення власної держави. Протягом довгих років — аж до революції під керівництвом Б. Хмельницького — поляки називали мешканців України не інакше як «Наливайками». Наливайко був гетьманом Війська Запорозького лише протягом 1596 р., однак пам’ять про нього живе серед українського народу більш ніж чотириста років.

Народився майбутній український гетьман у першій половині 60-х рр. XVI ст. у невеличкому містечку Гусятині. Після смерті батька Семерія, який був дрібним боярином, сім’я Наливайка переїхала до Острога, де проживав старший син Дем’ян. Там, в Острозькій академії, здобув С. Наливайко поважну на той час освіту. Очевидно, в стінах академічного закладу він ознайомився з багатьма працями європейських авторів — теоретиків воєнного мистецтва XVI ст.

Реалії тогочасного життя в Україні надали змогу молодому випускникові Острозької академії використати свої теоретичні знання воєнної справи на практиці. Одразу після навчання С. Наливайко подається на Січ і бере участь у багатьох походах козацького війська. «Бавився за молодих літ за багатьох гетьманів козацьких багато, на багатьох місцях в землях неприятельських хлібом козацьким», — згадував сам Наливайко про буремні роки своєї молодості. Козацький вишкіл загартував молодого українця із Західного Поділля та перетворив його на досвідченого, витривалого й перевіреного у численних боях козака.


На той час козакування вважалося найкращою школою лицарства для шляхетської молоді, тож тим, хто її витримував, пропонували різні (в тому числі й військові) уряди. Саме таким чином дрібний боярин і повноправний козак Наливайко став сотником надвірного війська одного з найбільших тогочасних князів-магнатів Костянтина Костянтиновича Острозького. Навесні 1594 р. сотник С. Наливайко за дорученням князя набирає для військової служби близько 2,5 тисячі осіб. Вони мали захищати від татарських набігів Брацлавщину. Перетворення такої великої й різношерстої маси людей у боєздатний загін засвідчило неабиякий організаторський талант Наливайка. Пізніше цей загін, що спочатку відзначився в обороні південно-східних кордонів Речі Посполитої, сучасники називали «полком Наливайка».

Однією з перших самостійних військових операцій С. Наливайка став розвідувальний рейд під його керівництвом у червні 1594 р. до містечка Паркани й розгром цієї турецької фортеці. У ході рейду було завдано поразки відбірному турецькому чамбулу та захоплено декілька тисяч татарських коней. Через місяць, у липні, загін Наливайка протидіяв татарському вторгненню до Тернопілля. Скориставшись погонею за татарами, наливайківці спустошили шляхетські маєтки у Теребовлі, Гусятині, Городку, Сатанові, Тлустому та інших містечках Подільського й Брацлавського воєводств.

Набравши багато зброї, коней і провіанту, а також збільшивши Свій підрозділ до чотирьох тисяч вояків, С. Наливайко вирушає до Молдавського князівства, окупованого турками. Тут він здобуває одну з наймогутніших турецьких фортець на Придністров’ї — м. Тягин. Під час походу козацьке військо спалило м. Ясси, де захопило багато зброї (особливо цінними були гармати) й провіанту, а найголовніше, вплинуло на зміщення турецького ставленика з посади молдавського господаря.

Відразу після повернення в Україну, у вересні 1594 р., козаки Наливайка знову починають конфліктувати з польською шляхтою. «Коли шляхта підтягнулася під Брацлав, учинив Наливайко із своїми вилазку з міста вночі, у дощ великий із тилу прийшовши, ударив на шляхту і погромив її», — засвідчував сучасник переваги тактичних дій козацьких підрозділів над шляхетськими хоругвами.

Військові здібності козацького ватажка С. Наливайка були помічені й монархами Центрально-Східної Європи. У 1595 р. на запрошення австрійського імператора Северин на чолі двохтисячного загону воює проти турків в Угорщині. Це дало йому змогу поповнити свій арсенал бойового мистецтва, і з новими силами взятися за впровадження козацького устрою на землях, де проживали не лише українці, а й православні білоруси.

Восени 1595 р. війська С. Наливайка оволоділи білоруськими містами Слуцьком і Могильовом, що належали до Великого князівства Литовського. Місцевий староста Д. Халецький так описував успішний штурм козаками укріплень Могильова. Спочатку Наливайко обстрілював замок із гармат. Після цього козаки підкотили під одну вежу два вози пороху, продовжуючи гарматну стрільбу. Побачивши це, більшість міщан, які обороняли мури, просто повтікали з міста зі страху, а українські козаки без перешкод зайняли одне з найбільших на той час міст Великого князівства Литовського. Литовські війська через деякий час намагалися відбити місто, але козаки самі залишили його, організувавши рухомий табір: «...досить потужно з густою стрільбою той Наливайко відходить жодного чоловіка з людей своїх з табору до битви не випускаючи, за чим наші (литовці — Авт.) йому нічого вчинити не можуть, а він людям нашим дуже шкодить».

Саме у постійних наступальних і оборонних боях з супротивником удосконалювалося воєнне мистецтво козацького війська. Успішні дії проти переважаючих сил ворога забезпечувалися добре організованою розвідкою і контррозвідкою, вмінням збирати й аналізувати інформацію, за словами тогочасних шпигунів, С. Наливайко «жодному полковникові не звіряється, що за годину має учинити». Сам Наливайко на запитання про його майбутні плани відповідав: «...давно би я по світу не ходив, якби хто відав, куди я маю обернутися».

Місцеве українське населення палко підтримувало діяльність С. Наливайка та його сподвижників. Протягом 1594-1596 рр. відбувається справжнє масове покозачення українців з перетворенням сільських громад на козацькі. Навесні 1596 р. польські урядовці зі страхом відзначали, що «вся Україна покозачилась». Польський король віддає наказ зібрати проти козаків посполите рушення та профінансувати кварцяне військо. До України як іноземної держави вирушила справжня армія на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським. Розпочинається нова війна за свободу українського народу.

У квітні 1596 р., після важкого бою з польськими військами під Білою Церквою і поранення гетьмана Війська Запорозького Матвія Шаули, козаки обирають собі за гетьмана С, Наливайка. Ось як описував ті події сам Жолкевський: «Козаки йшли, спішившись в таборі, пустивши вози і коляси в 5 рядів. Мали понад 20 гармат. Вишикувавши військо, вдарив на них з усіх боків... Рукопашний бій відбувся в таборі, котрий розірвати не судилося, хоч для цього були всі можливості... Шаулу поранено з гармати в лікоть, Саська забито та й інших, серед них відомих, немало побито... Козаки, обравши собі гетьманом замість Шаули Наливайка, котрого теж поранено, пішли ночувати до Трипілля...»

Однак головний бій між коронними і козацькими військами відбувся коло р. Солониці, де шеститисячна армія С. Жолкевського з 24 травня по 8 червня безперестанно штурмувала організований гетьманом С. Наливайком оборонний табір Запорозького Війська. Не зумівши перемогти козаків військовими засобами, поляки розкололи козацьку старшину на дві частини політичними методами. Одна з них, йдучи на переговори зі шляхтою, підписала капітуляційну угоду, і склавши зброю, видала непокірного Наливайка із соратниками представникам короля. 11 квітня 1597 р. легендарного козацького полководця, гетьмана С. Наливайка було страчено у Варшаві. На очах у представників королівської родини та великого натовпу йому відрубали голову, четвертували тіло, а шматки розвішали по всій столиці Польщі.

Окрім воєнно-організаторського таланту, С. Наливайко мав хист військового теоретика. Ще напередодні війни за козацькі «вольності і привілеї» він подав до короля документ під назвою «Кондиції», у якому пропонував план реформи козацького війська на основі побудови окремого політико-територіального утворення між Бугом і Дністром. Наливайко планував кардинально змінити організаційну структуру Війська Запорозького, задля чого пропонував запровадити постійний реєстр козаків, платню з державної скарбниці та право збирання стацій з певної території. Лише в цьому випадку, як зазначав Наливайко, українське козацтво зможе воювати з потенційними супротивниками — Османською імперією, Кримським ханством та Московською державою, а також виконувати функції прикордонної сторожі. Але вийшло зовсім інакше. Саме в боротьбі з військом свого сюзерена — польського короля Сигізмунда III — поклав своє життя на олтар свободи української нації козацький «цар» Северин Наливайко.