100 Великих загадок історії України - «Бейлісиада», або панове присяжні засідателі

100 Великих загадок історії України - «Бейлісиада», або панове присяжні засідателі

Влітку 1913 р. пульс суспільного життя Росії бився в Києві. Тут в серпні очікувалися освячення храму на честь 300-ліття будинку Романових і відкриття пам’ятника П. Столипіну, вбитому в Київському Оперному театрі двома роками раніше. Повинен був приїхати цар. Тут також відкривалася Всеросійська промислова виставка, збирався Всеросійський з’їзд представників міст. А ще очікувалося слухання відкладуваної вже 2 роки таємничої справи Бейліса. Остання подія відсунула на другий план всі інші. У Києві «центрив Бейліс», як влучно виразився один з тогочасних літераторів.

У Центральному історичному архіві України зберігаються чотири важкі томи справи № 317 знаменитого київського процесу. Акуратно підшиті, потерті на згинах газети, чіткі, на прекрасному папері доповіді губернатора в МВС імперії і звідти до Києва, секретних телеграм, шифрованих донесень таємних агентів поліції, стенографічного звіту суду...

20 березня 1911 р. на околиці Києва, Лук’янівці, в печері на Юрківській горі в районі вулиці Нагорної поблизу цегляного заводу єврейського фабриканта Зайцева гімназисти Белошицький і Єландський знайшли труп 13-річного Андрія Ющинського, який пролежав в печері, як з’ясувалося, вісім днів. На трупі було 45 колотих ран. Цей злочин сколихнув Київ, здобув світову популярність і породив безліч легенд. Навіть вік жертви називають різний — 10, 12, 13, 14 років. Деякі автори стверджують: поліція негайно почала розробляти гіпотезу вбивства хлопчика євреями, які використали його кров в ритуальних цілях. Інші приписують справу охранці. Прихильники Бейліса до сьогоднішнього дня доводять, що суд визнав винними у вбивстві матір загиблої дитини і її чоловіка. На суді з’ясувалося, що поліція нібито мала в своєму розпорядженні докази їх провини від самого початку. Спробуємо розібратися.

Відразу ж, задовго до судово-медичної експертизи в органи дізнання поступили анонімні листи про те, що Андрій Ющинський був принесений в жертву євреями. Такі ж листи одержали лікар Карпинський, який робив експертизу, і мати убитого Олександра Приходько. У справі № 317 у вузьких конвертах зберігається декілька листів, надряпаних не завжди розбірливим почерком, деякі — простим олівцем. «Патріоти», які побажали залишитися невідомими, писали: «Хлопчика вбив жид Бейліс, якого слід негайно разом зі всіма іудеями гарненько провчити. Допоки ми терпітимемо? Допоки?»

Ким були люди, які складали це в далекому 1911 г.? Чим вони керувались? Чи припускали автори анонімок, що натискають на одну з кнопок історії?

Тему підхопили праві газети. Але у слідчих були свої версії вбивства. Спочатку підозра лягла на подружжя Приходьків — матір Андрія і його вітчима. Вони погано відносилися до хлопчика, нерідко били його. Їх узяли під варту, і вони не були навіть присутні на похоронах хлопчика 27 березня. Але у подружжя виявилося алібі, і їх випустили 5 квітня. Потім, 9 червня, заарештували скупницю краденого професійну злодійку Віру Чеберякову, або Чеберяк, відому у злодійському світі як Чиновниця. Підозрювали, що хлопчика убили члени її банди як випадкового свідка їх злодійської діяльності. Убитий дружив з дітьми Чеберякової і часто бував у них удома. Проте експертиза показала, що більшість ран були нанесені вже після смерті підлітка.

Незважаючи на те, що перша експертиза дала висновок про посмертний характер більшості ран на убитому, ритуальна версія газетами підносилася як така, що не вимагала доказів. Подальші експертизи, зроблені після того, як труп піддався розкладанню і був розчленований при першій експертизі, доводили прижиттєве походження ран, які можна було б прийняти за наслідок ритуалу. Архівні матеріали справи Бейліса доводять: експертизи були проведені недобросовісно і були фальсифіковані. Через деякий час після порушення справи в урядових кругах вирішили перетворити кримінальний процес на політичний, звинувативши іудеїв у використанні християнської крові.

17 липня 1911 р. заарештували Менделя Бейліса, 39 років, іудейського віросповідання, батька п’ятьох дітей. Але жертву для звинувачення в ритуальному вбивстві вибрали невдало. Бейліс був нерелігійний. Сусіди засуджували його роботу в суботу та іудейські свята. Дружина Бейліса говорила слідчим: «Чоловік він бідний, і святкувати нам ніколи, потрібно заробляти шматок хліба». Мало того, Бейліс дружив зі священником найближчої церкви і умовив господаря заводу відпустити на її будівництво цеглу за ціну нижче собівартість 5 серпня була звільнена Віра Чеберяк, а 9 і 11 серпня несподівано померли двоє її дітей — важливі свідки в справі. Саме вони, за твердженням матері, розповіли, що «Бейліс з іншими євреями гнався посеред дня за Андрійчиком Ющинським і кудись його потягнув». Версія, відповідно до якої вбивці вдень, при свідках, ганялися за жертвою, щоб потім таємно докінчити її, виглядала дивно, але в звинуваченні Бейліса вона стала основною.

Смерть дітей Чеберяк сколихнула суспільство. У всьому звинувачували євреїв, нібито важливих свідків, яких отруїли. Проте викликала підозру дивна поведінка матері. Розтин показав повну відсутність отрути в трупах — діти померли від дизентерії. Газети ж закликали не вірити експертизі і писали про отруту кураре, що розчиняється в організмі без сліду. Правда, неясно, яким чином опинилася така екзотична отрута на київській околиці?

Антиєврейські звинувачення посилилися у зв’язку із вбивством у вересні 1911 р. в Києві П. Столипіна євреєм Д. Багровим. Справа Бейліса повертала у непередбачуваний бік.

До розслідування вбивства за ініціативою жандармського управління був залучений пристав Сквирського повіту Микола Красовський — досвідчений сищик, який розкрив в Києві не одне вбивство. Але через розходження з начальством його перевели в провінцію. Красовський провів незалежне розслідування і зібрав докази, які доводили, що винні у вбивстві Ющинського Віра Чеберяк і її друзі-бандити. Він зумів переконати в цьому і жандармського підполковника Іванова, але прокуратура була глуха і продовжувала збирати «докази» про значення цадиків, хасидів, рабинів і... талесів у справі ритуальних вбивств євреями.

Через два роки слідства Київська судова палата затвердила звинувачувальний акт. Члени палати І. Каменцев і Л. Рижов, аналізуючи неспроможність доказів проти Бейліса, висловили особливу думку: «Слідство про Бейліса належало б припинити». Це могло дорого їм коштувати. У разі засудження Бейліса їх чекала відставка без пенсії, що для сім’ї 60-річного Рижова, яка не мала іншого джерела доходів, стало б катастрофою. Нащадки Леонтія Івановича Рижова до теперішніх часів живуть в Києві і по праву пишаються своїм предком.

23 вересня 1913 р. судовий процес почався. На той час російське суспільство розкололося на дві частини. Праві на чолі з філософом В. Розановим виступили на підтримку кривавого наклепу. Інша частина, виступивши проти київського процесу, опублікувала звернення «До російського суспільства. З приводу кривавого наклепу на євреїв». Серед тих, що підписали були В. Короленко, А. Серафимович, А. Купрін, М. Горький, А. Блок; поставили свої підписи видні учені і депутати Державної Думи — всього 160 осіб. Права преса одразу ж записала їх в «шабезгої» і «жидуючі». Сенсацією стала публікація в консервативній газеті «Киянин», редактором якої був один з лідерів російських націоналістів В. Шульгін. Він звинуватив судові органи в шкоді, яка буде нанесена монархії цим середньовічним процесом. За образу осіб прокурорського нагляду його засудили до тримісячного ув’язнення, але цар незабаром помилував. Проти процесу різко виступили старообрядці, а також Григорій Распутін.

Сторона Бейліса будувала захист у вигляді звинувачення Чеберяк і її зграї. Звинувачення розробляло тему ритуального вбивства. Інших версій не було. І це іноді заводило процес в безвихідь, оскільки обидві версії мали слабкі місця. Версія маніяка-вбивці не розглядалася жодною стороною, хоча саме вона, швидше за все, була найвірогіднішою. Так, у Фастові, недалеко від Києва, через місяць після процесу Бейліса виявили труп хлопчика з 13 ранами. Преса підняла шум про християнського хлопчика, «замученого жидами». Але з’ясувалося, що убитий Іосель Пашков, єврей, а виявлений слідством вбивця-рецидивіст Іван Гончарук — українець, або, як тоді говорили, малорос. Війна, яка почалася у той час, не дала можливості з’ясувати його причетність до загибелі Ющинського.

Звинувачення намагалося переконати присяжних у наявності на заводі єврея Зайцева бузувірської гілки секти хасидів. Перевірка показала, по-перше, повну байдужість заводчика до релігії, по-друге, з’ясувалося, що прибуток Зайцев направляє на утримання притулку для бідних. Фабрикант виявився не нелюдом, а альтруїстом і філантропом. Дотепер в Києві на Подолі діє побудована ним лікарня.

Врешті-решт мова на процесі пішла не про Чеберяк і Бейліса, а про вживання євреями крові взагалі, що викликало подив присяжних: «Як судити Бейліса, коли розмов про нього на суді нема?»

Православні відмовилися брати участь в процесі на стороні звинувачення. Правда, єдиний випадок був: як викривач іудеїв з’явився чернець Автоном... єврей за національністю. Він заявив: якби земля розверзлася, то в ній знайшлася б безліч кісток християн, замучених євреями. На питання про конкретні факти Автоном привів приклад зі святим немовлям Гаврилом Белостокським. Церковний переказ не став для суду доказом, і колишнього іудея відпустили від гріха подалі.

Про наявність же нелюдів в єврейському середовищі краще всього сказав в 1911 р. єврей Володимир Жаботинський: «Нам немає в чому вибачатися. Ми народ, як всі народи, не маємо домагання бути кращими. Як одна з перших умов рівноправ’я вимагаємо за нами право мати своїх мерзотників, точно так, як і мають їх інші народи».

На судовий розгляд як експерт «таємниці крові» в іудаїзмі був запрошений з Ташкента ксьондз І. Пранайтіс — професор староєврейської мови католицької духовної академії. Те, що католик виступив експертом, який доводив вживання євреями християнської крові, виглядало більш ніж дивно. Існували папські булли проти кривавого наклепу, а рішення папи для католика, тим більше священника — закон. Але ксьондз оригінально вийшов з делікатного положення, оголосивши булли підробленими. Зняття копій з папських булл зайняло час, і, завдяки втручанню зацікавлених осіб, документи поступили до суду вже після закінчення процесу.

Судді не обмежилися експертизою ксьондза Пранайтіса. Були запрошені відомі православні знавці єврейської мови і Талмуда академік А. Коковцев і професор І. Троїцький, які дали висновок про неприпустимість в іудейській релігії здійснення ритуальних вбивств.

28 жовтня 1913 р. судове засідання закінчилося. Зазвичай присяжними були люди освічені — професура, лікарі, вчителі, здатні розібратися в суті судового процесу і самостійно винести ухвалу. Долю ж Бейліса повинні були вирішити «сірі мужики».

Присяжним засідателям поставили два питання. Перше: чи доведено на суді, що А. Ющинському «в одному з приміщень цегляного заводу нанесені колючим знаряддям рани», які, «викликавши болісні страждання Ющинського, спричинили майже повне знекровлення і смерть»? І друге: якщо це доведено, то чи винен Бейліс в тому, що «з невиявленими слідством особами, із спонук релігійного бузувірства» він вчинив вбивство? Вердикт присяжних був таким: з першого питання — «Так, доведено», по другому — «Ні, не винен».

Рішення суду присяжних породило ще низку міфів. Нібито під час винесення вердикту голоси 12 присяжних розділилися порівну: 6 визнавали провину Бейліса, 6 її заперечували. У відповідності ж із законодавством того часу при рівному поділі голосів присяжних рішення ухвалювалося на користь обвинуваченого. Саме на таких умовах був виправданий Мендель Бейліс.

Міф другий свідчить про визнання присяжними ритуального характеру вбивства А. Ющинського і виправдання Менделя Бейліса. Тобто бузувірське вбивство було здійснене з ритуальною метою, але не Бейлісом, а кимсь іншим, і хлопчика убили євреї в таємній синагозі.

Але в першому питанні, відповідь на який була «Так, доведено», мова йшла лише про те, чи було тіло в результаті вбивства знекровлено і чи принесло це страждання убитому. Про ритуальну мету в ньому немає ні слова. Лише у другому питанні, де мова йшла про можливі спонуки «релігійного бузувірства» підсудного, прозвучав ритуальний аспект. Але на друге питання присяжні відповіли — «Ні, не винен». Залишається з’ясувати, яка ж насправді була розкладка голосів присяжних? Але — таємниця ця велика. Закон забороняв засідателям оповістити результати голосування. Звідки ж узялася пропорція: 50 до 50? Виявляється, на інший день після оголошення вироку повідомлення про такий результат голосування з’явилося в газеті «Новий час». Чи було так насправді або все це домисли журналістів — невідомо. Сенс же того, що при рівній пропорції голосів присяжних суд приймає рішення на користь обвинуваченого, в тому, що на стороні обвинуваченого в даному випадку виступає сам милостивий Господь.

Історії, швидше за все, ніколи не стане відомий справжній розклад голосів під час голосування присяжних, але результат — відомий. Прості мужики врятували Росію від ганьби. Імена присяжних засідателів — 7 селян, 3 міщан і 2 дрібних чиновника, не залишилися безвісними. Ось вони: Митрофан Кондратьевич Кутовий — селянин с. Хотово; київський візник Савва Феодосійович Мостицький; чиновник Георгій Олексійович Оглоблін; Костянтин Степанович Синьковський — службовець пошти; Порфирій Лаврентійович Клименко, селянин, працівник Демієвського винного складу в Києві; Митрофан Іванович Тертичний, житель с. Борщагівка; Петро Григорович Калітенко — службовець київського вокзалу; Фауст Якович Савенко — селянин с. Кожухівка; Архип Григорович Олійник — селянин з Гостомеля; Іоасаф Антонович Соколовський — селянин, контролер київського трамвая; Іван Григорович Перепелиця — домовласник на Вознесенському спуску і Макарій Давидович Мірошников — губернський секретар, помічник ревізора контрольної палати.

Декілька слів про подальші долі основних фігурантів процесу.

Бейліс незабаром покинув Київ: були зібрані гроші, і він з сім’єю 13 грудня 1913 р. виїхав до Палестини. Чим займався там колишній київський конторник — невідомо, але в 1920 р. Бейліси перебралися до США. Жилося новоспеченому іммігрантові несолодко — мову він не вивчив і на пристойну роботу розраховувати не міг. Бейліс помер в 1934 р. у віці 60 років і похований на кладовищі «Маунт Кармел», недалік могили Шолом-Алейхема. Так тихо, буденно згаснуло життя маленької людини, яка не за своєю волею розколола російське суспільство, якого ненавиділи і якому співчували, про якого сперечалися. Дочка Бейліса Рейчел (Рая) і його внук Джей живуть в Нью-Йорку. У 1925 р. вийшла книга Бейліса «Історія моїх страждань». Спочатку на ідиш, а через рік на англійській мові. У 2003 р. її вперше видали на російській.

Для решти учасників справа Бейліса не закінчилася в 1913 р. У 1917 р. Надзвичайною слідчою комісією Тимчасового уряду воно було виділене в окреме виробництво. До слідства притягнули і заарештували міністрів Щегловітова, Маклакова, Белецького, прокурора Чаплинського, Віппера та ін. Але, не встигнувши закінчити роботу, комісія була ліквідована більшовиками разом з Тимчасовим урядом.

Проте історія справи Бейліса і на цьому не закінчилася. У ній був свій, виключно більшовицький епілог. Влітку 1919 р. Революційний трибунал при ВЦВК розглянув справу прокурора Віппера, який «сприяв царському уряду в інсценуванні справи Бейліса». Підсудний був засуджений до ув’язнення «в концентраційному таборі до повного зміцнення в Російській Республіці комуністичного ладу». У 1918 р. розстріляли міністра І. Щегловітова. Головний релігійний експерт — ксьондз Пранайтіс був арештований чекістами і доля його була вирішена наперед.

Про Віру Чеберяк є різні відомості. Шульгін писав, що під час революції з нею розправилися київські студенти. За іншими даними, її заарештувала і розстріляла в 1919 р. без суду і слідства Київський ЧК. Суспільний обвинувач Менделя Бейліса член Держдуми Григорій Замисловський теж був убитий чекістами. До речі, в Києві У 2005 р. вийшло репринтне видання його книги «Вбивство Андрійка Ющинського».

Щодо інших учасників київського процесу, то блискучий адвокат Володимир Маклаков після 1917 р. до Росії вже не повернувся. Він помер в Парижі всіма забутим іммігрантом. Інший адвокат, Микола Карабчевський, несподівано став героєм одного з творів популярного романіста В. Пікуля.

Пристава Красовського за незалежне розслідування зі служби звільнили. Після революції він служив УНР і в званні полковника очолював українську фронтову розвідку.

Декілька слів про присяжних засідателів, які врятували Бейліса від каторги. У протоколах суду збереглися їх тогочасні адреси, але сліди загубилися. По Україні прокотилися три війни — Перша світова, громадянська і Вітчизняна, і знайти когось в Києві і його околицях майже неможливо.

І в наші дні справу Бейліса розколює суспільство. Одні (наприклад, А. Солженіцин) не сумніваються в тому, що він винен. Інші називають Бейліса «великим страждальником, великим мучеником, героєм єврейського народу». До речі, аналогічні київському процеси відбулися і в інших країнах. Наприклад, в 1913 р. в Атланті (США) над Лео Франком, засудженим до повішення і розтерзаним натовпом. З капітана Дрейфуса у Франції публічно, перед шеренгою зірвали погони і заслали на Чортовий острів, на каторгу, де до виправдання тримали на ланцюзі.

Наші дні. Лук’янівське кладовище, 34-а ділянка, 11-й ряд, місце 41. Сюди і влітку навряд чи хто заходить. На гарному двометровому дерев’яному хресті — старовинна табличка: «Тут опочивають мощі отрока мученика Андрія Ющинського. Увінчаний мученицьким вінцем на 13-му році життя 12/25 березня 1911. Святий мученику Андрій, благай Бога про нас». У спеціальній шафці — ікони, дві свічки. А нижче — нова табличка зі словами: «Андрій Ющинський замучений від жидів у 1911».

Київ, Лук’янівка. Тут, на Нагірній вулиці, був будинок Віри Чеберяк, де вбили Андрійка Ющинського. Його знесли наприкінці 1980-х. Територія заводу залізобетонних виробів на місці цегляного заводу Зайцева. Згризені екскаватором схили, де в березні 1911 р. в одній з копанок знайшли тільце нещасного хлопчика. Це був день, з якого все почалося...

Чому пришити «мокру справу» свідомо невинному євреєві було важливіше, ніж покарати вбивць? Чому чекісти знищили свідків і підозрюваних без суду і слідства?

Відповіді на ці питання дотепер не знайдені. Видно, таємниці вбивства Андрюши Ющинського призначено залишитися нерозкритою.

Loading...