Яке щастя досягти розуміння, що ти не тільки можеш, маєш право, але й мусиш сама / сам створювати своє оточення! І без жалю відвертатися від тих людей, які несуть в твоє життя зневіру, лінь, ненависть до себе самих, до тебе, до всього навкруги, слабкість, а значить вони перекреслюють твої години, твого життя, твого часу, який тобі відведений.
Колись у шкільні роки, не вміючи вести невимушену бесіду з "популярними" в школі підлітками, я гадала, що це зі мною щось не так. Мені не було про що з ними розмовляти. Колись я порівнювала себе з іншими не на свою користь. Колись ображалась на критику, колись...
Як багато часу витратила не на тих людей, не на ті думки, не на ті наслідки...
Зараз знаєте, що прийшло? Відокремлення себе від тої більшості, які пливуть за течією. І це надає крила, бо лише ти сам /ти сама вирішуєш, хто ти. З ким ти. Де ти, і що ти хочеш залишити після себе.
Прийшло розуміння, що ворога треба не ігнорувати, його треба знищувати. А над тими, хто цього ворога всяко відбілює (типу, у них вакцина, вони великі, у них скрєпи, а у нас "страна такая паршивая") - над такими треба домінувати.
Домінувати.
Бо ми у себе вдома.
