Указ президентки Республіки Молдова Маї Санду про розпуск парламенту країни і проведення дострокових парламентських виборів підбиває підсумки багатомісячної конфронтації глави держави і парламенту, що почалася практично відразу ж після перемоги Санду на президентських виборах. Власне, дивуватися цьому не доводиться. Парламент, у якому проросійська Соціалістична партія має найбільшу фракцію, залишався останнім оплотом колишнього президента Ігоря Додона, останньою надією на реванш і збереження владних важелів. І за цю свою надію Додон боровся буквально до вчорашнього дня.
Для того щоб зрозуміти всю драматичність сутички, варто згадати, що починалася вона із формування, м'яко кажучи, суперечливої парламентської коаліції, до якої буквально в останній можливий момент увійшли соціалісти Додона і проєвропейські сили. Сенс об'єднання полягав у прагненні усунути від влади олігарха Влада Плахотнюка, який був неформальним лідером Молдови аж до своєї втечі з країни.
Дивна коаліція була підтримана одночасно і західними країнами, і Росією - настільки великою була загальна антипатія до олігарха. Однак виявилося, що деолігархізація Молдови для Росії – всього лише спроба встановити власний вплив у країні. Додон видавив проєвропейські сили з уряду, домігся відставки Санду з посади прем'єрки і завдяки союзу з колишніми соратниками олігарха сформував фактично підконтрольний президенту кабінет.
Склалася дійсно парадоксальна ситуація. На парламентських виборах більшість виборців Молдови віддали свої голоси за партії, які виступали за європейську інтеграцію країни. А при владі опинилися проросійські сили. І цю суперечність усунули тільки на президентських виборах.
І зрозуміло, що тоді Додон вхопився за парламент. І не тільки Додон, а й Москва, де виявляли прихильність до колишнього президента і, зрозуміло, зберегли цю прихильність й після поразки Додона на виборах. Додон, цей молдовський Медведчук, вирішив використовувати парламент для того, щоб перетворити Санду на безсилу президентку – тим більше, що в нього вже був свій власний, особистий досвід. У часи Плахотнюка. Тоді молдовський президент боровся з парламентом, відмовлявся підписувати закони і кадрові призначення – і щоразу Конституційний суд припиняв його повноваження на час, потрібний для того, щоб рішення набули чинності.
Однак тепер Конституційний суд став на сторону президента і вирішив, що глава держави дійсно володіє правом розпуску законодавчого органу через його нездатність сформувати новий уряд країни. Спроби Додона оскаржити легітимність Конституційного суду і його рішень ні до чого не привели. І ось тепер парламент розпущено, вибори призначено, Додон погодився до них готуватися.
Це, звичайно, ще не кінець російського впливу на Молдову. Але в усілякому разі в Санду з'явився шанс отримати парламент, з яким вона зможе працювати – що вкрай важливо для Молдови, яка залишається, попри загальнонародні вибори президента країни, по суті, парламентською республікою.
Партія президента є зараз найпопулярнішою в країні. І в новому парламенті, швидше за все, не буде колишніх соратників олігарха Плахотнюка. Тож новим депутатам доведеться, принаймні на початку, подумати про політичні принципи, а не про кланові інтереси.
Утім і в цій ситуації формування нового уряду буде непростим завданням. Соціалісти Додона є потужною політичною силою, і в Кремлі зроблять усе можливе, щоб допомогти їм залишитися на плаву. Значно посиляться позиції партії бізнесмена Ренато Усатого, людини з вкрай суперечливою репутацією і такими самими суперечливими зв'язками в Росії. Отже, ми можемо стати свідками найнесподіваніших союзів.
І все ж із Санду у країни з'явився шанс. Нова президентка виявилася куди більш рішучим гравцем, ніж могли подумати її опоненти. І, до речі, куди більш рішучим гравцем, ніж вона сама була на посаді очільниці уряду. І якщо Заходу, Румунії та Україні вдасться надати новій президентці і майбутньому новому парламенту реальну підтримку, тоді навіть Москві доведеться змиритися з остаточною поразкою Додона і почати вибудовувати відносини з новою молдовською владою.
