Майже весь рік ми готуємось до Пасхи, а зараз, у період до Пʼятидесятниці, ми вчимося по-пасхальному жити, сповнені Сили Бога.
Пасха - це перехід від світла до темряви, від смерті - до життя. Але часто цей перехід починається зі звичайних кроків.
Так, як самарянка пішла за водою. Так, як ми кожної неділі ідемо до храму.
Самарянка ішла за звичайною водою, але після лише декількох речень починає просити у Ісуса "живу воду", вона прагне більшого. Це нам нагадування, що більшість з нас одразу до храму ішли зі звичайними людськими потребами: зцілення, благополуччя родини, душевний спокій. Але нам майже одразу цього виявилося замало. Нас спасіння душі та Царство Небесне подавай. І це прекрасно.
Коли ми усвідомлюємо, що жива вода Царства Небесного є справжньою нашою потребою, Бог закликає нас ще до одного переходу: ми маємо позбутися наших гріхів, що не пускають нас до Царства Божого, не дають нам життя. Так самарянка мала розібратися зі своїми чоловіками. Що там і до чого.
І от ми приходимо до важливого питання: як і де ми маємо служити Богу. На цьому етапі ми дізнаємось, що це, виявляється, не ми Богові служімо, а Він служить нам (згадайте вмивання ніг апостолам).
В решті решт ми дізнаємось духом, що ми діти Божі, боги за благодаттю і спів-творці...
Але все це починається з простого маленького кроку: в нас має закінчитися щось звичайне і ми вирушимо туди, де зустрінемо Бога.
