7 липня за новим стилем (24 червня за старим) християни Східної традиції святкують Різдво Івана Хрестителя.
Пам'ять про Івана Хрестителя або Івана Предтечу займає у східній літургійній традиції особливе місце.
Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.
Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Він указує на Спасителя і хрестить Його в ріці Йордан. Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість. Його життя – це безперервна жертва. За Христа і христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть. За наказом Ірода Антипи Іванові Хрестителю відтяли голову.
Свято Різдва Івана Хрестителя відоме ще з четвертого століття. Проповіді на цей празник знаходимо у святих Івана Золотоустого, Амвросія і Августина.
Різдво святого Івана Хрестителя співпало зі святом Івана Купала, яке відзначалося у дохристиянські часи. У різні часи Церква намагалася побороти язичницькі традиції у святкуванні Різдва Івана Хрестителя, однак ця спроба була не зовсім вдалою. Чимало християнських свят зуміли поєднати в собі християнські і поганські традиції.
На честь Івана Хрестителя освячено незліченну кількість святинь, події з життя святого також представлено в іконописі.
Купала, чи Купайла — одне з найулюбленіших свят, у якому переплелися, наче в запашному вінку, прадавні традиції українського язичництва зі строгою християнською історією.
Справді, це пречудове свято, подібно до старовинної коштовної монети, має два боки – язичницький і християнський.
Цього дня народився Іван Хреститель — пророк, який сповістив людству про прихід Месії й охрестив Його.
Саме про Івана Хрестителя, чи Предтечу — сказав Ісус Христос: «Серед народжених жінками не поставав (пророк) більший за Івана Хрестителя».
Іван Предтеча був посланцем Бога. Від тридцяти років він проповідував пришестя Сина Божого, нещадно викривав вади суспільства і влади, кликав до каяття.
Невдовзі довкола нього стали гуртуватися послідовники. Як ознаку покаяння і оновлення було обране хрещення – омивання у ріці Йордані. Саме Іван Предтеча охрестив Ісуса Христа і сповістив людству, що на землю прийшов «Цар в ім’я Бога». За Христову віру Іван Предтеча прийняв мученицьку смерть.
А тепер – про інший бік, язичницький. Святкування Івана Купала супроводжується безліччю традицій і звичаїв. Давні українці на початку липня (за нинішнім календарем) відзначали свято Сонця, врожаю, щедрих земних плодів. Наші пращури були переконані, що саме цього дня Сонце набуває потужної життєдайної сили, а вода, в якій світило вранці скупалося, має чудесні властивості.
Тому й досі вважається, що для краси та здоров’я дуже корисно скупатися вдосвіта на Купала в річці, ставку чи бодай покачатись у росяній травичці.
Коли Сонце заходило, люди розпалювали вогнища — на березі річки, озера чи того ж таки ставка. Молоді, та й не лише молоді – стрибали через вогонь. Щоб очистити себе від усіх гріхів, вроків та пристрітів, треба було перестрибнути вогнище тричі. А коли через вогонь стрибала пара, міцно взявшись за руки, вважалося, що розлучити закоханих не в змозі жодна сила.
Головними «дійовими особами» свята були Купало – символ родючості й достатку, та Марена – уособлення зимового холоду та людських хворощів і голоду. Навколо опудал Купала і Марени водили коло, співаючи купальських пісень. Насамкінець опудала спалювали чи топили.
Затим наставала таємнича пора, оповита повір’ями і легендами. Дівчата ховалися від хлопців, аби почати ворожіння.
Кожна плела вінок, ставила в ньому свічку і пускала на воду. Якщо віночок пливе рівненько, а свічка не гасне – дівчина незабаром вийде заміж. Якщо крутиться на одному місці – доведеться ще дівувати. Якщо ж (цур тобі, пек!) потоне – заміжжя бідолашці й зовсім не судилося.
За вінками дівчата бігли берегом, аби подивитися, куди віночок пристане – бо ж туди й заміж іти доведеться.
Тим часом хлопці теж часу не гаяли. Кожен намагався встерегти вінок своєї коханої, аби виловити його й наступного дня повідомити любій дівчині, що засилатиме сватів…
Одне з найчарівніших повір’їв нашого народу говорить, що цієї фантастичної ночі, просто опівночі, розкривається вогняна квітка папороті. Хто її знайде – стане власником прадавнього коштовного скарбу. А хто зірве – решту своїх днів розумітиме мову тварин і птахів.
Старші люди оповідають, що за всі часи, скільки стоїть світ, мало кому вдавалося знайти цю квітку – надто коротке її цвітіння, надто швидко вона в’яне. Якщо ж таки пощастило – треба миттєво підкинути її, й вона впаде простісінько на те місце, де скарб закопано.
Чи довелося вам побачити квітку папороті? Мені – не доводилось.
Але ж це зовсім не означає, що не варто вірити в дива і тішитися з чар, що їх дарує розкішна Купальська Ніч...
