Ще в дитинстві, дивлячись на незліченні ряди банок в магазині, дивувався: це скільки ж треба було людей задіяти на видобутку того соку, аби з берізок накапало для мільйонів людей? Пізніше дізнався: у 80-х роках за офіційною статистикою в СРСР буцімто видобувалося 1,5 мільярди літрів (або 24 тисячі залізничних цистерн) березового соку.
Виявляється, усе було простіше. «Березовий сік» масово з’явився в СРСР після того, як до Всесвітньої організації охорони здоров’я просочилася інформація про моторошний рівень дитячої захворюваності в Радянському Союзі, в тому числі через недоїдання.
Аби компенсувати нестачу природніх вітамінів, у дитячих садочках почали видавати «риб’ячий жир» (про нього ми ще поговоримо), а також штучну глюкозо-вітамінну суміш. Березовий сік нещадно розводився настояній на березовій тирсі водою з додаванням цукру та лимонної кислоти. Іноді навіть без натурального соку обходилося.
Тепер ще одне. В СРСР дійсно видобувався справжній березовий сік. Тільки до пересічного населення він не доходив. Так само, як на м’ясокомбінатах спеціальні дільниці виробляли гарну, за всіма вимогами ГОСТу ковбасу. Але вона теж призначалася не звичайним громадянам і навіть не громадянам першого сорту.
P.S.
Знаменита радянська співачка Галина Вишневська (дружина Мстислава Ростроповича) у своїх мемуарах згадувала таку історію. Коли їй було присвоєно звання Народної артистки СРСР, то відповідно до статусу, на неї посипалися різноманітні пільги, в тому числі, і прикріплення до продуктового спецмагазину.
У одній компанії, де її вітали зі званням, було якесь велике цабе з харчопрому. Трохи випивши, він розговорився: Галино Павлівно, якби ви знали, з чого і як робиться ковбаса, яка продається в наших магазинах, ви б дивитися на неї не могли і до рук не взяли. А ось тепер можете сміливо посилати вашу домробітницю в розподільник, тільки там і є справжня ковбаса, якою вона й має бути.
Додам, що звання Народної артистки Вишневська отримала у 1966 році".
