Для українських Друзів.
Я би хотів наголосити, що цей коментар – це саме бачення з американського берегу Атлантики.
Отже, мені здається, що тут варто виділити три аспекти.
1) Загальна реакція на візит у США. Вона позитивна. За підсумками візиту з’явились статті у Вашингтон Пост (там була найбільша стаття, її авторка – кореспондентка газети у Білому Домі – Ешлі Паркер), Нью-Йорк Таймс, у журналі «Зовнішня політика», на сайтах CNN та NBC News. В усіх цих статтях підкреслюється, що візит, сам факт візиту – це успіх України. Як і його результати – і додаткова військова допомога, і рамкова угода щодо стратегічних основ оборонного партнерства, і розлога спільна заява щодо стратегічного партнерства, і меморандум про будівництво нових енергоблоків на українських АЕС за американською технологією та за участю американської компанії, - усе це, як оцінюють у США, – дуже позитивний для України результат.
Підкреслюється, що Зеленський став лише другим лідером європейської країни після Ангели Меркель, якого Джо Байден приймав у Білому Домі.
У коментарях, які звучать у США, звертають окрему увагу на спільні проекти, метою яких буде просування зеленої енергетики в Україні, а також на розширення співробітництва у галузі кібербезпеки, що важливо, зокрема, з огляду на те, що обидві країни є мішенню для російських кібератак.
Також усі, хто коментує візит в Америці, підкреслюють, що США висловили в черговий раз повну підтримку України в її боротьбі з російською агресією.
Зазначається, що важливим є розділ спільної декларації, де йдеться про спільні цінності – про права людини, їхнє просування в Україні та спільну боротьбу за притягнення Росії до відповідальності за порушення прав людини на окупованих територіях.
2) Треба розуміти одну дуже суттєву річ. Демократична, вільна, незалежна Україна відповідає ключовим національним інтересам США. Тому США підтримували та будуть підтримувати Україну. Але рівень цієї підтримки може бути різним.
Це може буди підтримка, щоб не дати Україні, так би мовити, впасти.
А може бути значно більш суттєва підтримка, яка би допомагала Україні рухатись уперед та вгору. Рівень цієї підтримки залежить від України.
Якщо Україна буде реально реформувати судову систему, підтримка буде значно більшою, але якщо буде робити це на папері та на словах, відповідно підтримка не буде виходити за певні рамки. Чому? Тому що в інтересах США, щоб їхня підтримка сприяла розвитку України саме як демократичної держави, у якій є три рівнозначні гілки влади – законодавча, виконавча та судова. Бо відсутність однієї з цих компонент – незалежної судової влади означає обов’язково великі можливості для корупції, відсутність гарантій для іноземних та й будь-яких інвестицій, і загалом означає, що країна не є до кінця демократичною (за відсутності однієї з ключових гілок влади, притаманних демократичній країні). США зацікавлені у тому, щоб їхня підтримка сприяла саме розвитку демократичної України.
Рівно те ж саме стосується впливу олігархів на українську політику. Буде він зменшуватись – буде більшою підтримка з боку США. Буде він залишатись таким, яким він є, у тому числі з боку олігарха, проти якого у США введено санкції та з боку іншого олігарха, якому у США висунуто кримінальні звинувачення, підтримка знову не буде виходити за певні рамки. І так далі.
Тому усе, що говорив Зеленський на усіх своїх зустрічах в Америці про свої наміри робити ті чи інші реформи в Україні – і з політиками, і з бізнесменами, не буде мати значення, якщо через короткий час Америка не побачить цих реформ, передусім – реальної судової реформи, створення реально незалежного суду. Можна скільки завгодно говорити про інвестиції та закликати їх робити, але приватний бізнес не буде робити ніяких великих інвестицій, поки не буде абсолютно впевнений, що інвестиції надійно захищені наявністю незалежного суду. І так далі.
Вірити словам не будуть, бо вірити будуть лише реальним справам. Тому дуже багато залежить від України. Буде вона робити те, що в її ж абсолютно життєво важливих інтересах порадили їй робити американські високопосадовці – тим більше буде збільшуватись її підтримка з боку Америки, тим більше Україна буде ставати частиною західного світу.
Як зрозуміли український президент та його оточення те, що їм сказали під час зустрічі у Білому Домі, ми, звичайно, не знаємо, бо вони про це не розповідали. Але розповіді знову ж таки не цікаві. Цікаві лише реальні, конкретні справи. І саме з того, що буде робитись українською стороною, будуть робити висновки у Білому Домі, Держдепартаменті та у бізнесових колах.
3) Важливими є сигнали, які глави держав та урядів, міністри надсилають один одному та світу. Сам факт зустрічі з президентом України у Білому Домі – це сигнал не лише для України, а й для світу з боку Америки, що США підтримують Україну. Для світу різноманітного – і для союзників США по НАТО з одного боку, і для Росії. Надання Україні додаткової військової допомоги, у тому числи Джавелінів – те ж саме. Підписання угоди щодо стратегічних основ оборонного партнерства – те ж саме.
Важливим сигналом є те, що український президент перед зустріччю с американським президентом нагадав і США, і світові про 450 людей, які є російськими заручниками.
А от те, що він цього не міг зробити англійською мовою, ну, можна звичайно сказати, що це є фактом його біографії, але, якби він це міг зробити англійською, це би мало зовсім інший відгук у США та світі. Як і, якби він володів англійською на рівні, на якому міг би вести цією мовою перемовини, це було би також сигналом – що це сучасна людина, яка передусім цінує і свій час, і час своїх співрозмовників, і головне – бажає, щоб її з одного боку точно почули, а з другого, щоб було більше часу на те, щоб сказати більше важливого.
І ще щодо сигналів. Професор Олексій Гарань дуже слушно помітив, що на зустрічі з Байденом «правою рукою» Зеленського був Єрмак, а не міністр закордонних справ Кулеба. І цей сигнал говорить про те, хто надає Зеленському інформацію, на кого він спирається при прийнятті рішень. Сигнал не на користь Зеленського. Тому що у США можуть розуміти, що у тій чи іншій країні можуть бути «сірі кардиинали» у політиці, які мають великий та навіть вирішальний вплив на голову тієї чи іншої держави. Можуть зрозуміти для себе, що такий факт має місце. Але це точно є поганим сигналом. Бо у демократичних країнах є чітка посадова система, на якій відповідальні люди, призначені, або обрані на визначені законом посади для того, щоб відповідати за певну ділянку роботи, за неї відповідають.
Насамкінець хочу ще раз підкреслити. Цей коментар мав на меті показати як усе це бачиться саме з американської сторони.
Я розумію, що в Україні може бути зовсім інше бачення. Прихильники Зеленського можуть говорити про найуспішніший візит в історії. Супротивники – про повний провал візиту та (навіть не напевно, а так і кажуть - бачив) – що Зеленський привіз у США буревій, та й взагалі, що цей візит та його результати нічого не варті (бачив і такі коментарі).
Я старався навмисно максимально відсторонитись від своїх симпатій та антипатій до українських політичних сил та розповісти, як цей візит виглядає саме з точки зору тих, хто спостерігав за ним у США.
І тому ще раз. Цей візит, як це бачиться з США, був успішним для України. Але цей візит уже відбувся. І треба думати про те, що буде далі. В Америці взагалі, журналісти, коментатори – люди динамічні. Вони не обговорюють нічого довго. Бо обговорюють лише щось, що є реальними подіями, реальними діями. Те, що відбувається сьогодні, викреслює з інформаційного простору те, що було у ньому вчора.
Візит Зеленського у США – це вже історія українсько-американських стосунків. А що буде далі, яким саме буде рівень підтримки з боку США, здебільшого залежить саме від України. За президентства Джо Байдена Україна має доволі унікальний шанс побудувати значно більш тісні стосунки з США та значно просунутись уперед у своєму розвитку, як демократична, сучасна держава, бо Байден дуже щиро підтримує Україну та дуже щиро бажає, щоб у світі було більше демократії та менше авторитаризму. Чи скористається Україна цим шансом, залежить від України.
