Мені як людині найкомфортніше - перемагати. Це найкращий стан душі, розуму, це тонус, який штовхає йти вперед.
Відчуття полегшення, коли ти переміг - воно неймовірне. Ніби якийсь тягар падає та відкриваються наступні двері. З Зеленським відчуття якісь пригнічені, ніби сиджу та вболіваю за команду (державу), але розумію - ця команда програє без сумніву. А я зробити тут нічого не можу. Бо в цієї команди тренер (Коломойський) - ворог. Гравці - барани. Досвіду - нуль. Мотивації - нема ніякої. Але вони всі чомусь під моїм прапором, грають від імені моєї держави.
А з Порохом було й є якесь піднесення. Є бойовий дух. Аналізую його життєвий шлях і знаю, що якщо хтось такий зміг, то і я зможу.
А для мене ось це "зможу" - це і є життя. Тому так, мені з ним теж по дорозі. Спокійно, виважено, чітко, наполегливо - до результату.
