Після змістовної частини народ збився на неофіційну. Колективчик зібрався в кутку великого залу і туди знесли все що залишилось від вечері, плюс збігали.
Десь так десь із дюжину мислителів.
Від молодих аспірантів до маститих професорів. З різних вишів. Більшість харків’яни, але не тільки.
І я (каюсь, спеціально), коли вже всі були рум’яні, вкинув срачну тему.
А скажіть, колеги, - глибокомислено запитав я – Найвеличніший – він дурачок чи завербований?
Срач відбувся пречудовий: з історичними паралелями, алегоріями і філософським підтекстом.
Вживалися цікаві гіперболи і боцманські вирази, яких не соромилася молода професорка.
Юний аспірант видавав свіжі оксюморони. Дискусія була наскільки цікавою, що наливали і пили просто так, без тостів, просто щоб додати собі креативності.
Дійшло до того (як це буває на таких заходах) що дискусія розвалилася на кілька рукавів. У таких випадках виходить так, що дискутуючі знаходяться один від одного на максимальних відстанях (різних кутках столу).
І говорять один з одним (через весь стіл) – абсолютно не заважаючи іншим дискусіям.
І тут я (а я на флоті міг крикнути так, що баклани з курсу збивалися) - перекричав усіх – і гаркнув нову вводну:
- А чому ніхто з вас не припускає, що наш пацанчік просто патріот?
Ви чули колись громовий регіт дюжини науковців?
А я чув.
Завіса.
