Ти чуєш ії. І ти знаєш, що це дзвін. І ти не знаєш, по кому він дзвонить. Може і по тобі. А може й ні. Скоріш за все, що ні. Але ж це точно дзвін. По комусь одному чи кільком з великої української сім'ї. Це той момент, коли зло спрямувало зброю і ти ще не знаєш, кого обрало своєю жертвою. Але ти точно знаєш, що зла воля вже запустила механізм смерті. Що десь у кабінеті генерали з армії божевільного диктатора віддали команду, хтось натиснув на кнопку і звідкись стартувала машина смерті.
Повітряна тривога. Це означає, що ракета прямує в якусь точку. Де зараз люди живуть, працюють, посміхаються. А може сплять і бачать щасливі сни. Чи скоріш тривожні. Але там є життя. Яке в один момент може обірватися. Просто тому що один маніяк вирішив, що він має право. І дзвонить той колокол смерті.
Повітряна тривога. Дзвін смерті. Цей звук буде з тобою назавжди. Ти будеш згадувати його роками. Якщо тільки цей дзвін дзвонить не по тобі.
Повітряна тривога. Такий далекий звук для більшості людей із цивілізованого світу. Він може бути просто частиною мелодії. Чи звуками старого класичного фільму. Але не для українців. Це те, що назавжди з'єднає українця із Києва і Франківська, з Миколаїва і Харкова. З'єднає разом із ненавистю. До того зла, що його викликає.
Пройдуть роки. А цей дзвін буде лунати у твоїх вухах. Раз по раз. Нагадуючи ці ночі. І не дасть забути. Ніколи. Про те зло, що його породило. Нагадуючи, що не треба зупинятися. Поки не настала відплата. Поки всі вони не сплатили свій борг. Не заплатили за зло, яке випускають.
Те зло, про яке попереджає. Та сама повітряна тривога. Цей дзвін, який лунає. І ти не знаєш, по кому…
І знов повітряна тривога…
