Винахідники з "квартальної" бригади потрапили у пастку власних ілюзій. Вони аж ніяк не сподівалися на те, що озвучена ними ж ідея "прискореного вступу" до ЄС, принаймні статус кандидата "вже і негайно", яка виникла альтернативою риториці "А чому ми досі не у НАТО?", може стати реальністю.
ПДЧ в Альянс був би повним провалом намірів тих, хто роками працював над поверненням України в орбіту Росії, вливав у цю справу астрономічні кошти, хто, зрештою, на хвилі критиканства зумів привести до влади популістів.
За фасадом "слуги народу" прилаштувалися відверті агенти Москви, діячі уже напівзабутого режиму Януковича, відверті й приховані українофоби. Війна, ретельно спланована Путіним, видавалася бліцкригом, позаяк "п'ята колона" зробила все, від неї залежне, аби "спецоперація з денацифікації" стала легкою прогулянкою "другої у світі армії".
Однак не так сталося, як гадалося. Не допомогли ерефії і заздалегідь розмінований Чонгар, ні вимощені у рамках "Великого крадівництва" дороги через "зону відчуження" на Київ, ні знищений президентським указом танковий підрозділ для прикриття столиці з півночі, ні заарештовані "трубним" ДБР клістрони для ППО, ні згноєні "кримінальні" 15 тис. бронежилетів.
Не кажучи вже про інші "пацифістські" жести керівництва воюючої країни, зокрема, скорочення 40-а тисяч військових посад, фактична стагнація підприємств оборонного комплексу, фальсифіковані справи проти генералів на кшталт Марченка, згортання ракетної програми. Героїчний спротив ЗСУ, пасіонарність добровольців та волонтерів змусили ТогоХтоНеВтік взятися за вивчення реплік у непритаманному для його амплуа жанрі великої драми. А консолідована підтримка демократичного Заходу, який після уроків Грузії та українського 2014-го року, нарешті побачив у путінській Росії реальну загрозу світові, додала цій великій битві рис глобального цивілізаційного протистояння.
Але я вже зауважив, що коміку не властива роль драматичного актора. Він живе хайпом, а велика політика вимагає виважених заяв, озвучення далекоглядних рішень, врахування найменших нюансів і причинно-наслідкових зв'язків. Коли з усіх мішків почали вивозити усі шила та "косяки" передвоєнних місяців, Зеленський та його радники вдалися до банальної підміни понять. Тепер риторика Банкової зводиться до постійних звинувачень партнерів у "неналежній, невчасній допомозі Україні". Навіть якщо взяти до уваги те, що інколи рішення про постачання зброї іноді гальмуються бюрократичними процедурами чи цинічним політичним інтересом певних політиків, все ж ця допомога є безпрецедентною і дуже потрібною. Ясна річ, її треба наполегливо вимагати, але ж для цього існує випробувана роками дипломатична мова, а не гопницький сленг. Щобільше, — вимагаючи в інших, слід самому робити бодай щось, а не сидіти, вигадуючи ще витонченіший тролінг щирих прихильників України.
Яким би інфантильним та меркантильним не був Олаф Шольц, яким би "наївним" чи "проросійським" не видавався нам Макрон, але не можна, як на мене, ображати цих політиків, які таки погодилися напередодні історичного засідання Єврокомісії, що має затвердити висновок про кандидатство України в ЄС, приїхати до Києва. Що натомість робить Зеленський? В інтерв'ю ZDF він говорить про "скепсис" до Шольца, натякаючи на те, що, мовляв, той планує візит "для фото". Але, мабуть, таки річ в іншому. У тому, що Зеленський не хоче вислуховувати нотації з приводу корупції та інших "нехороших" справ його режиму. Бо ж заявив недавно, що вітчизняна "антикорупційна структура" краща, ніж у Європі (?!!).
І все ж Зеленський, заради істини, виглядає ще більш-менш "коректним". А ось радники очільника президентського Офісу геть зірвалися з ланцюгів. Арестович договорився до того, що саме Шольц винен у загибелі українців. Зробив він таку "приязну заяву" в інтерв'ю Bild: "Пане Шольц, Ви несете відповідальність за наших загиблих солдатів і мирних жителів, щодня гинуть діти, ми щодня втрачаємо 100 солдатів, тому що ви не даєте нам важкої зброї. Українська армія сильна, ми могли б побити росіян і витіснити їх з нашої країни, але нам потрібна зброя".
Зброя, без сумніву, потрібна. Але чи можна після таких речей сподіватися на те, що Німеччина "рватиме на собі сорочку", доводячи іншим противникам екстреного статусу кандидата в ЄС для України, що Києву він потрібен, як нікому іншому?
Усі ці заяви лише позірно схожі на істерику базарних перекупок, які випадково втрапили у зал великої політики. Мені видається, що Зе!Команда вирішила застосувати сумновідому тактику Януковича перед самітом ЄС у Вільнюсі 2013 року. Годуючи співвітчизників перспективами Асоціації з Євросоюзом, офіційна медіаобслуга режиму вдавалася до схожих прокурорських філіппік на адресу "гнилої" Європи. А тим часом "легітимний" торгувався з Путіним про розмір московського хабаря. І коли "високі сторони" дійшли у цьому згоди, "Фьодорич" просто "кинув" українців і відмовився підписувати історичний документ.
Гадаю, зараз на Банковій роблять приблизно те ж, що і Янукович з Азаровим у листопаді 2013 року. Усіма силами пнуться зірвати позитивний висновок Єврокомісії. Аби потім мати надійного "цапа-відбувайла" для виправдання власної інтелектуальної та моральної немочі.
Тільки ж забули, чим закінчився для Януковича його вільнюський фінт.
