Відомий український конфліктолог-міжнародник, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, доктор політичних наук Григорій Перепелиця в інтерв’ю виданню АрміяInform пояснив, чому демократичний світ і досі намагається адекватно сприймати брехливу російську дипломатію, прогнозує подальший перебіг війни з рф, а також розповідає про варіанти безпекових загроз для України після нашої перемоги над рф.
— Дивує, скажімо так, адекватна реакція політиків демократичних країн на неадекватні слова і вчинки росіян. Приміром, коли в керівника мзс росії публічно запитують про причини воєнного вторгнення зс рф в Україну, він, не змигнувши оком, відбріхується: «Ми не вторгалися». Але нормальний діалог з росіянами триває далі. Чому так є?
— По-перше, це справа звички. Захід сам створив занадто позитивний імідж росії і звик до нього. Це сталося коли холодна війна закінчилася перемогою Заходу і він, безмежно вдячний росії, сподівався інтегрувати її у велику Європу. Але з того нічого не вийшло, однак звичка вважати рф за нормальну країну лишилася.
По-друге, у демократичних країнах Європи десятиліттями діє потужна російська пропаганда та розгалужена мережа, дипломатично кажучи, лобістів. А про те, наскільки вони ефективні, українцям не потрібно пояснювати. Це теж наслідки їхнього отруйного впливу, котрі підживлюють міф про «нормальність» рф. Тож топполітики демократичних країн, їхня дипломатія, продовжують переговори з російською стороною, дотримуючись традиційних норм і правил.
По-третє, політики низки демократичних країн мають певні плани щодо того, як використати росію в своїх інтересах. Вони враховують і такий фактор, як завершення епохи глобалізації, а з нею — однополярного світу. На поточний момент людство швидко рухається до багатополярного світоустрою: вплив США послаблюється, з’являються нові центри сили. Відповідно, в умовах багатополярної системи, коли ми отримаємо декілька центрів геополітичного впливу, між ними розпочнеться боротьба за домінування на певному просторі. У кожної окремої країни не вийде стати самостійним гравцем-важковаговиком, тому будуть складатися союзи, які в майбутньому стануть режисерами геополітичної картини. Дехто наразі розглядає росію як майбутнього союзника у майбутній геополітичній грі.
Політична верхівка рф теж хоче взяти участь у перекроюванні світу, оскільки вона зберегла ностальгію за своїм становищем у біполярному світі часів холодної війни. Але тепер росіяни хочуть поділити світ так, щоб стати повноправними володарями на Євроазійському континенті. У цьому сенсі для них знищення України — перший етап плану з експансії на 21 століття.
По-четверте. Очільники демократичних країн також планують використати росію у своїх економічних інтересах. Адже рф — колосальний резервуар енергетичних та інших сировинних ресурсів.
Тобто ми спостерігаємо багатопланову геополітичну гру, в якій мотиви її акторів не зовсім очевидні.
— На початку 2000-х ви чітко спрогнозували ті самі виклики для безпеки України з боку рф, з якими ми нині зіткнулися. Я вас попрошу знову це зробити — спрогнозувати на короткострокову перспективу загрози й виклики для України з точки зору сьогоднішніх реалій.
— Нагадаю ще дещо з недавньої історії. У 90-ті роки росія вибудовувала плани майбутніх регіональних війн (в тому числі й з Україною) для відновлення свого імперського статусу, створюючи певні плацдарми-форпости для майбутніх агресій.
Як вона це робила? Провокувала та організовувала внутрішні конфлікти. А це, нагадаю — Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах. Там з’являлися підконтрольні рф анклави, котрі десятиліттями підтримували конфлікти у замороженому стані. Оці вогнища конфліктів росія плекала, часом «розморожуючи», потім знову «заморожуючи», щоб, коли прийде час, взяти і повернути собі потрібні регіони умовно мирним шляхом.
З Україною цей фокус не вдалося провернути.
Щодо України, нагадаю, спочатку було застосовано мирний план повернення до складу рф через такі квазіоб’єднання, як «єдиний економічний простір», «митний союз», «євроазійський союз». Нічого в них не вийшло. Тоді путін вирішив знищити Україну у війні, в тому числі, використовуючи раніше окуповані території сусідніх країн.
Ми вже маємо на цих напрямках (Молдова, Білорусь) нові фронти, наразі — заморожені з певних причин.
Окремо зауважу щодо Білорусі. Мусимо розуміти, що сьогодні маємо справу не з Білоруссю, а із «союзною державою» — російська федерація плюс Білорусь. Поки що путіну вигідно робити вигляд, що це начебто самостійна держава, хоч насправді це не так. Ця країна, фактично, цілком підконтрольна рф, насамперед її збройні сили, у яких все командування — російське. Реалії такі, що зараз це ті ж таки зс рф, тільки в трохи інакших одностроях та під іншим прапорцем.
Ті скептики, які кажуть, що білорусь на нас не нападе — помиляються.
Застосую таку словесну формулу: білорусь на нас не нападе лише тому, що вона не існує як окрема держава.
З півночі на Україну нападе росія, але так званими білоруськими збройними силами.
— Тобто будуть такі собі «зелені чоловічки» по-білоруськи?
— Так, буде втілено такий самий сценарій, як у 2014 році в Криму, тільки на півночі України. Білоруси можуть піти у наступ без розпізнавальних знаків або в російській формі. Такі приклади вже є. Зокрема, є дані, що під Херсоном зафіксовано присутність білоруських військових підрозділів переодягнених у російську військову форму.
Щодо термінів удару з півночі: скоріш за все, його слід очікувати в момент, коли запрацює лендліз.
— Тож ідеться про осінь?
— Так, але вже зараз білоруські сили вже повністю готові до вторгнення в Україну. Але очевидно, ще не настав час, їх наразі тримають в «підігрітому» стані. Тим часом з росії в Білорусь додатково перекидають авіацію, ракетні установки, бронетехніку.
Щодо воєнних цілей нападу: удар з Білорусі матиме на меті перерізати шляхи постачання нам зброї з Заходу, а також окупація Волинської та Рівненської областей, Рівненської АЕС.
— Наші шанси витримати цей удар?
— Витримаємо, ворога відкинемо і — переможемо!
— Наскільки довго триватиме війна? Що буде після нашої перемоги?
— Нам, українцям, слід чесно подивитися правді у вічі — війна буде довгою, ми мусимо готуватися до воєнного марафону.
— Чому?
— Уявімо, що ми звільнили усі наші території від росіян включно з Кримом. Чи підемо ми війною на територію рф, щоб остаточно знищити ворога? Звісно, що ні. Нам для цього не вистачить ані економічних ресурсів, ані озброєння. Теоретично, якщо для цієї справи було б створено потужний міжнародний воєнний Альянс, це завдання можна було б здійснити. Однак європейські країни, Канада, США та інші наші партнери на це не підуть.
— Що ж робитиме недобита росія?
— Упевнений, після поразки одразу візьметься до підготовки нової війни проти України. Можна припустити, що після нашої перемоги на рф накладуть чергові економічні санкції, але ресурсна база цієї країни досить значна, тож вироблення необхідних для агресії озброєнь припинити не вдасться.
— Чи зможемо ми підготуватися до відсічі наступного нападу рф?
— Ми мусимо це зробити. Нам буде важко, але ми повинні цим зайнятися одразу ж після перемоги. Наша країна вже зазнала значних втрат — економічних, людських. Нам буде дуже важко відновитися і підготуватися до нових боїв, але ми зможемо це зробити за допомогою союзників.
— Чи є у нас надія на мирне майбутнє?
— Звісно, є. Найоптимальніший варіант убезпечитися від нової агресії — приєднатися до НАТО. Перебування під «парасолькою» Альянсу, звісно, не стовідсоткова гарантія від нападу рф, але його ймовірність значно знизиться. Однак це завдання містить багато політичних підводних каменів, тому у короткій перспективі нам не варто сподіватися на це.
Наразі найбільш реалістичний сценарій для збереження Незалежної України — максимально мілітаризуватися, від сьогодні і назавжди. Готувати населення до тотального спротиву, закуповувати потрібне озброєння, розробляти і будувати власне.
Ми мусимо бути активними на міжнародній арені, обростати союзниками, здатними надати військову підтримку поза межами різноманітних альянсів і союзів. Ми маємо знайти свої місце у майбутньому багатополярному світі на світлій стороні людства. І завжди невпинно готуватися дати відсіч росіянам.
