5 листопада: це цікаво знати

«Хай згинуть наші імена, щоб тільки жила вічно Українська нація!»

Дмитро Мирон-Орлик

«Якщо на Якова, 5 листопада, піде град або снігова крупа, то на Мотрону 22 листопада, вже має прийти справжня зима», – говориться у народному прогностику про день вшанування Апостола Якова.

У давнину селяни цього дня брали хліб, спечений на Казанську, йшли у поле і розкришували його там для зимових птахів, зокрема, снігурів, що повинні були прилетіти і заспокоїти своїми голосами.

За церковним календарем 5 листопада вшановують апостола Якова, брата Господнього за плоттю; преподобного Якова Боровицького, Новгородського чудотворця; святого Ігнатія, патріарха Константинопольського; преподобного Єлисея Лавришевського.

Іменинники 5 листопада:

Гнат, Яків, Єлисей.

5 листопада народилися:

1823 – Яків Щоголів (Щоголев) – український поет. Автор збірок «Ворскло. Лірена поезія», «Слобожанщина», поезій для дітей. Багато його віршів стали піснями («Пряха», «Осінь» та ін.)

1911 – Дмитро Мирон-Орлик (Максим Орлик) – громадський і військовий діяч ОУН, публіцист.

1929 – Ігор Дзеверін – український літературознавець, критик, упорядник творів І. Франка.

5 листопада відзначають:

• Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі.

Події 5 листопада:

1935 – у Києві відкрився регулярний тролейбусний рух.

1953 – урочисте відкриття мосту Патона у Києві.

1963 – відкриті станції київського метрополітену «Політехнічний інститут» і «Завод „Більшовик“» (тепер «Шулявська»).

1965 – відкриті станції київського метрополітену «Гідропарк», «Лівобережна» та «Дарниця», а також електродепо «Дарниця».

1968 – Василь Макух вчинив на Хрещатику самоспалення на знак протесту проти колоніального становища України та окупації Чехословаччини.

1971 – відкриті станції київського метрополітену «Святошино», «Нивки» і «Жовтнева» (зараз «Берестейська»).

Чи знаєте ви, що:

Про українську ікону

За каноном, на іконі «Недремне око» Христос зображувався трирічною дитиною, яка спить на хресті з розплющеними очима, ніби прозріваючи своє майбутнє.

Однак, в українському народному іконописі 18 сторіччя сюжет збагатився новими деталями: тлом часто слугував краєвид з хатками, поруч з Христом зображували букет квітів, півня, тощо. Сам Христос лежав з заплющеними очима, що суперечило канонічному змістові. Таким чином ікона наближалася до народної картини і за характером живопису мала ознаки народного примітиву. Тому ікону можна було побачити не лише у церквах, але й у селянських хатах.