В скандалах із регулярним залученням до влади різного ступеня смердючості ригів (т.з. опозиціонерів) є додаткова цікава деталь: люди з патріотично-демократичної опозиції, майданівської орієнтації не залучаються туди ніколи. І це навіть сьогодні, коли принцип армія-мова-віра практично всиновлений зеленими, їх непримиренність до рашистів, здається, аж зашкалює (а це ж була основна програмна й практична відмінність). Чому так?
Звичайно, чималу роль грає близькість до лідера цієї опозиції Порошенка - основного конкурента на минулих і майбутніх виборах. Але ж «харам» поширюється й на народофронтівців (за винятком одного тактичного рішення по Авакову, та й те в минулому).
Думаю, головна причина інша: патріотизм зелених є винятково ситуативним, тому риги для них «соціально близькі» (як кримінальники для Сталіна), а люди з послідовно проукраїнськими, антиімперськими й демократичними поглядами - ідеологічні вороги.
