Кажуть, що сюжет фільму "Титанік" насправді має основну розбіжність зі справжньою історією: в реальності багаті пасажири пропускали вперед жінок і дітей. А бідні - принаймні не всі. По сюжету ж все навпаки.
А все для того, що такі фільми роблять для масовки. Для більшості. І більшість би образилася, бо за їх уявленнями "прості люди" (тм) не можуть бути гіршими, ніж не прості. Ніж успішніші та освіченіші. Прості люди не могли кинути когось в біді, у них більше людяності та емпатії.
Ось так ми всі й живемо. Сценаристи не продадуть надто серйозну та складну тему сценарію - бо більшості то не цікаво. Більшість не зрозуміє щось складніше, ніж те, що вони здатні спожити та осмислити.
Жіночі романи продаються краще, ніж серйозні драми, тим паче про війну. Більшість прекрасно знає, хто такі Олег Винник чи Лобода, але нічого не знає, хто такі Жадан та Забужко.
На покази українських патріотичних фільмів останніх років ходило менше глядачів, ніж на якийсь бойовик чи фантастику. Тому кінозали ставили показ таких фільмів у найменш зручний час - бо у найкращі часи більше грошей заробляють фільми для більшості.
Людина освічена та професійна програє своєму антиподу, по тій же причині - більшість здатна осмислити лише те, що вона розуміє в силу своїх здібностей. І тому всі гроші цього світу, всі маніпуляції, всі тренди засновані на почуттях більшості, на смаках більшості, на світогляді більшості.
І тому війна, поки не торкнеться почуттів більшості, смаків більшості, світогляду більшості - буде все тим же патріотичним фільмом у кінозалі з напів пустими залами. Як, зрештою, у нас і сталося, рахуючи з 2014 року.
Нажаль.
