Після початку війни почав я слухати пісні хорватів. Як і ми, вони важко виборювали свою незалежність під час своєї Вітчизняної війни, яка зветься хорватською «Domovinski rat». Є такий популярний хорватський співак Марко Перкович, більш відомий як Томпсон. Томпсон - це його позивний. Патлатий хорват-рокер пішов воювати у 1991 році, взяв у руки Томпсон, і прямо на фронті записав кілька кліпів. До речі, згодом став мемом в американських соцмережах через свій вкрай романтичний вигляд. Важко зараз впізнати в цьому сивому правому консерваторі (дехто вважає його навіть фашистом) молодого рокера.
Хорвати відстояли батьківщину, а згодом і повернули землі під час операції «Буря». Але генерали, герої війни, постали перед судом в Гаазі, бо того вимагали Росія та Сербія. І не змогли тоді хорвати відстояти своїх героїв, а змушені були піти на це, бо залежали від Європи багато в чому. І отримали генерали свої вироки, і сиділи роки в тюрмах, поки все ж не визволили їх: хорвати не відступилися і продовжили домагатися звільнення своїх героїв, врешті-решт досягнувши їхнього виправдання.
І після того Томпсон разом з іншим хорватським патріотичним співаком і політиком Мирославом Шкоро (автор тексту) записали пісню, приспів якої я вільно перекладу українською:
Судять мене
За те, що своє любив,
Любив понад усе,
Що я боронив
Своє найдорожче.
Судять мене
Вороги, люба моя,
Але не знають,
Що є істина:
Вода глибока.
І коли вони разом співають ту пісню на концертах, то сльози в них на очах, і слухачі плачуть, бо знають: така правда. Так і кожен з нас постане перед судом за свої вчинки - хтось за підбиті танки (куди подів БК?), хтось за волонтерку (куди на картку гроші збирав?), хтось за участь у спеціальних операціях (хто дозвіл дав?), хтось за закупівлі зброї (яке право мали?), ну а хтось і за виграші арбітражів у Стокгольмі, і за те, що майже 3 мільярди доларів опинилися в українському бюджеті.
Так, судити будуть всіх. І Порошенка, і Зеленського, і Ріфмастера, і Авакова, і Залужного, і Буданова, і Резнікова, і Сирського, і ветеранів, і волонтерів, і мене, і вас, дорогі читачі. І не за помилки будуть судити - а за те, що чинили правильні речі, за те, що мали сміливість і діяли не за правилами, на свій ризик. І лише від нашої поведінки і від вдячності людей залежить - чи дозволимо ми виносити вироки за те, за що треба нагороджувати. Але я вірю, що правда своє візьме.
