Це новий масовий тренд псевдоліберально налаштованих російських емігрантів або внутрішніх "співпереживаючих". Потикавшись рік своїми "співчуттями" в Україну та світ і не отримавши якогось значущого прийняття і розуміння цієї позиції, росіяни масово розчаровуються в українцях і пишуть пости в стилі "я так підтримувала, а тепер не буду, бо вони самі винні – ненавидять мене".
Їхнє пошесне бажання сховатись за статусом жертви легко пояснюване: з одного боку, — це рефлексія і спосіб пояснити совісті своє місце серед колективного злочину, з іншого, — знайти адвоката у вигляді зручної індульгенції жертви, адже критикувати жертву неправильно, бо це віктімблеймінг.
От тільки їх симпатія і співчуття у переважній більшості
випадків насправді не співчуття, а звичайне підлещування. Яке, до речі, декотрі психологи відносять до базових реакцій на загрозу, поруч зі славнозвісними "бий" та "біжи". Саме
підлещування лежить в основі Стокгольмського синдрому. І, на диво, підлещування дуже мало спостерігається серед окупованих українців, хоча це була б абсолютна норма в їх ситуації,
зате серед "біжучих" росіян - повально.
Їх симпатія і співчуття у переважній більшості випадків насправді не співчуття, а звичайне підлещування. Яке, до речі, декотрі психологи відносять до базових реакцій на загрозу, поруч зі славнозвісними "бий" та "біжи". Саме підлещування лежить в основі Стокгольмського синдрому
Але підлещування — це маніпуляція. Якщо собака, котра виляє хвостом і заглядає в очі незнайомцю, не отримує їжі — вона швидко байдужіє до нього і перемикається на інший об'єкт. Нічого особистого, джаст бізнес.
До речі, підлещування часто закладене в основу колабораційних режимів — за ними стоїть бажання врятувати себе і свою країну та отримати якісь ситуативні вигоди. Французи, приміром, дотепер не дуже однозначні в історичній оцінці постаті Маршала Петена. Однозначний колаборант і зрадник він, чи військовий, який врятував Францію від значних руйнувань німцями й відносно легко провів свою країну нелегкою Другою світовою.
Росіяни могли б мати теоретичний шанс стати
нормальною країною, але для цього їм треба виконати нереальне завдання — витягти самих себе за волосся з болота. Що, з точки зору фізики та принципів функціонування важелів,
неможливе. Для цього їм доведеться не просто засудити путінізм, а відмовитись від радянського минулого. Провести декомунізацію, поховати нарешті Леніна, прибрати мавзолей і зірки
з кремля, знести пам’ятники, переглянути своє відношення до Другої світової війни, перестати святкувати день перемоги 9 травня й усвідомити, що вони теж постраждали від цього
державного утворення не сильно менше за інші республіки. Якщо СРСР був тюрмою для інших народів, і їм через це було відносно легко усвідомити цей факт та вийти, то росіяни були
одночасно і тюремниками, і в'язнями. Їх інтелігенцію не менш нещадно було вибито, а пам'ять про нормальне витерто.
Росіяни могли б мати теоретичний шанс стати нормальною країною, але для цього їм треба виконати нереальне завдання — витягти самих себе за волосся з болота. Що, з точки зору фізики та принципів функціонування важелів, неможливе
От тільки якщо європейські країни соцтабору були в комуністичному тумані, Україна та інші союзні республіки були у його мороку, то сама Росія перебувала і перебуває у серці пітьми. Як у Конрада. Вибратись звідти надскладно і взагалі невідомо звідки взяти світло, щоб там підсвітити.
Тому що їх ядерна зброя,
окрім захисту та інструменту залякування світу, водночас стала для них пасткою. Окупація і зовнішня допомога Росії, як, приміром, Німеччині, після 2 Світової війни — неможлива.
Вони набудували стіни, через які тепер самі не можуть перелізти. Політичні та соціальні кордони Росії діють, як мембрана в дорогому туристичному одязі, – легко виводять назовні, але
не впускають всередину.
Саме тому новим повоєнним орієнтиром для демаркації "русского міра" буде не питання "чий Крим?" (сподіваюсь, воно вже вирішиться нарешті успішно на користь України для обох країн), а щось на кшталт "що таке 9 травня?".
