"Перших 50 днів я вводив комендантську годину сам, одноособово, оскільки нікого в Охтирському районі не було, поки не повернувся голова обласної ВЦА і не став мені вказувати, що це не мої повноваження.
В усіх прикордонних областях СБУ поїхала, поліції також не було. Усі вони пояснювали, що був наказ, який вони мали виконувати, тому і доручень для нас ніяких не було.
У перший день війни у нас з’явилися перші поранені орки, яких привезли до лікарні. Я телефонував начальнику СБУ, щоб запитати, що робити з цими, так би мовити, полоненими, то у відповідь я почув: “Ти лікар, ти і розбирайся”. Зараз усі ці люди отримали підвищення у званнях.
Перші документи щодо наших дій, які нас змусили підписати, були в середині квітня. І там дуже цікаві документи, про те, кого ми першочергово повинні евакуювати і про кого повинні дбати. І це не діти або пенсіонери, а перелік чиїхось рідних і близьких."
