"Детонації, пожежі, жирний чорний дим – усе, як ми любимо" - Кирило Данильченко

Багато годин палав тепловозобудівний завод у Луганську, з якого окупанти зробили склад і рембазу для аварійних машин, – з розльотом звідти ракет і вторинними детонаціями.

Луганськ довго був тилом, але після прильотів по вищому військовому авіаційному училищу, проммайданчиках шахти "Ювілейна", Луганській академії внутрішніх справ там теж довелося навчитися розосереджуватися і ховатися.

Бальнеологічний курорт на Арабатській стрілці, де загинув полковник МВС РФ із Воронежа, що хотів трохи підчистити українське підпілля на адресах у Приазов'ї, але його спіткала прикра невдача.

Забитий у містечку Приморськ Запорізької області, разом зі штабом, заступник начальника 35-ї армії, колишній командир 201-ї бази в Таджикистані.

Пансіонат “Дюна”, де згорів на роботі, бо любив басейни на першій лінії, заступник начальника Південного військового округу армії РФ.

Дивна річ, бойовий офіцер, уже поранений у плече під час Харківської офензиви, а вибрав зліплений із гіпсокартону санаторій для командного пункту.

Чонгарські мости пробиті до опор, з руйнуванням поздовжньої балки, що вимагає серйозного ремонту.

Тепер от детонації в Криму – росіяни чомусь вирішили, що перевтілення закинутих аеродромів на бази зберігання забезпечить скритність і працюватиме як склади підскоку.

Але в епоху супутників, агентурної розвідки в смартфоні і дронів, що ширяють над Чорним морем з РЛС на борту, скритність зберегти неможливо.

І почало прилітати – нафтобази та склади у Жовтневому, склади у Старому Криму.

Поки писав ці рядки, прилетіло в село Красна Поляна Червоногвардійського району.

Детонації, пожежі, жирний чорний дим – усе, як ми любимо.

Росіяни воюють із зерном в Чорноморську, позбавляючи п'ятимільйонну країну місячного споживання зерна.

Ми ж накриваємо “Онікси” та довбемо склади, які наддержава ховає від нас на покинутих аеродромах.

Це і було метою “СВО”, усе йде за планом.