Конференція високого рівня на підтримку України, яку організував Президент Франції у Парижі 26 лютого, цілком могла стати пересічною подією. Однією з багатьох інших. Жодним чином не намагаємося применшити її значення та амбіційну ініціативу Франції щодо її скликання. Момент і справді виключно важливий, особливо в контексті блокування допомоги Києву у американському Конгресі. Україна вкрай потребує зброї і боєприпасів, і в цьому розумінні лідерство Франції як ядерної країни, постійного члена Радбезу ООН та однієї з країн Сімки традиційно завжди було і залишається визначальним.
Хоча на порядку денному зустрічі був широкий спектр питань підтримки України, “паризький саміт” все ж запамʼятається дещо іншим, а саме - коментарями Президента Франції, в яких він не виключив ймовірності направлення військових країн-союзників на допомогу Україні.
Попри резонансність висловлених припущень, спонтанними чи випадковими назвати їх не можна. Адже Президенту Франції принаймні тричі довелося уточнювати свої слова у розмові з журналістами. Позиція була висловлена чітко і доволі зрозуміло навіть непосвяченим. Окрім традиційних запевнень України в підтримці “стільки, скільки треба” і “тим, чим потрібно”, Президент Макрон однозначно наголосив на тому, що росії у цій війні не перемогти. Принаймні союзники докладатимуть для цього всіх необхідних зусиль. Тепер ще й з позицій дискусії про можливість чи доцільність направленням збройних сил союзників в Україну.
Саме тому “паризький саміт” віднині є історичним, а дату 26 лютого 2024 року в історії українсько-російської війни варто було б позначити червоним. У визначеному контексті - не дозволити росії перемогти - і були сказані резонансні слова Макрона про іноземних військових, які багато хто, але не всі з учасників поспішили спростувати. Мовляв, не плануємо, не на часі, ніколи. Але були й ті, хто вочевидь поділяє ідеї Президента Франції, зокрема країни Балтії.
Дипломатична мудрість та досвід років протистояння росії каже “ніколи не кажи ніколи”. Сам Президент Франції аргументуючи свої слова нагадав, що кілька років тому союзники думали про допомогу України в термінах “касок та спальних мішків”, а тепер говорять про більше “ракет та танків”. Ситуація змінюється та позитивно еволюціонує. Це відбувається як на полі бою, так і в політичному дискурсі. Те, що йде на користь Україні та нашій перемозі, не можна пропускати повз вуха, а тим паче - відхрещуватися.
Наважимося стверджувати, що слова Макрона полетіли і їх не повернеш. Ця ідея вже живе власним життям як в інформаційному просторі, так і в головах західних політиків. Вона виринатиме знову і знову в дискусіях, інтерв’ю, зустрічах, виборчих дебатах, а особливо при підготовці до Вашингтонського саміту НАТО. У протистоянні з росією віднині зʼявився новий елемент, своєрідний Х-фактор - потенційна можливість появи військ держав-союзників на боці Збройних Сил України. На такий сценарій точно не розраховував кремлівський диктатор, коли надав наказ розпочати вторгнення. І перші реакції з москви дають зрозуміти, що там серйозно задумалися. Макрон підняв ставки і для путінського режиму це стало несподіванкою, особливо, коли цей удар прийшов з Парижа.
Сам факт потенційної можливості появи військ держав-союзників на боці українських військ, хай і не сьогодні, а десь у віддаленій перспективі, коли цього потребуватиме ситуація, - це дуже дієвий елемент психологічного тиску на агресора, свого роду фактор стримування. Як буде в майбутньому, поки що невідомо. Якщо Україна буде своєчасно і достатньо отримувати зброю, то ситуація може розвиватися і без критичної потреби в реалізації ініціативи Макрона. Але предмет для занепокоєння росії вже існує. Вихід на кордони 1991 року (відновлення кордонів СРСР) в розумінні путіна вже не буде видаватись агресору досяжним завданням. Тепер важливо посилити це занепокоєння та довести до точки потенційного перегляду максималістських цілей агресора.
Таким чином, “Паризький саміт» став чудовою увертюрою до майбутнього візиту Макрона до Києва.
Буде, про що поговорити і скоординувати.
Не випадковим у цьому контексті було й оголошення тези Макрона у рамках оголошення коаліції про надання Україні далекобійної зброї. Відповідно, перед союзниками сформульовано чітку дилему - або надання Україні всієї необхідної зброї зараз, або направлення власних солдат на фронт згодом. І це все на тлі все частіших розмов про ймовірність нападу росії на НАТО в найближчій перспективі.
Будемо сподіватися, що теза Макрона матиме ефект не лише на москву, але й на наших партнерів щодо необхідності повної мобілізації ресурсів уже сьогодні.
І не треба говорити, що це подарунок путіну чи надмірна ескалація, чи провокація росії. Ніколи не слід забувати, що, попри всю браваду, у кремлі найменше у світі прагнуть війни саме з НАТО. І це, мабуть, єдине “ніколи”, про яке слід нагадувати завжди.
