Тут і смішне й сумне одночасно. А ще змушує замислитися над тим, хто керував українською (підкреслюю - українською) літературою...
16 червня 1934 року в Харкові відбувся перший з`їзд письменників Україні. На ньому було створено Спілку радянських письменників України. В статуті записали, що радянські письменники зобов'язані брати активну участі в соціалістичному будівництві та підпорядковуватися політиці комуністичної партії.
Очолив Спілку українських письменників старий комуняцький негідник, член партії більшовиків з 1914 року, а від січня 1934 року - член ЦК КП(б)У Іван Юліанович (за паспортом Ізраїль Юделевич) Кулик.
В Україну повернувся навесні 1917 року з США, куди втік з родиною від війни у 1914 році. За завданням Леніна і компанії, 1917-1921 роках "встановлював радянську владу в Україні". Потім працював на різноманітних партійних посадах, в тому числі консулом СРСР в Канаді, а потім заступником уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Раді народних комісарів Української СРР.
От такому "кадру" було доручено заганяти письменників "в стійло". Сам він теж був письменником, і небазталанним. Але одночасно душителем і гнобителем всього прогресивного, що було в українській літературі та вірним холуєм товариша Сталіна. Годі й говорити про участь цього типа в цькуванні й навіть фізичному знищення українських письменників, які не подобалися владі.
За свої труди від товариша Сталіна Кулик мав звання, грошву, машину, прислугу. Одним з перших отримав розкішну чотирикімнатну квартиру в київському будинку "Роліт" ("Кооператив робітників літератури), спеціально спорудженому для "особливо цінних радянській владі письменників" в 1934 році. Тут він жив разом зі своєю дружиною - Люціаною Карлівною Піонтек, також більшовичкою і також письменницею, яку характеризують як графоманку, та ще й плагіаторку. Зате вона була секретарем партійної організації Спілки.
Маленька деталь: в ті роки серед письменників лише Кулик та ще один товариш мали персональні друкарські машинки. Решта писали тексти від руки.
Чим все закінчилося? Кулика було заарештовано 27 липня 1937 року з обвинуваченням у роботі на "Інтелідженс сервіс" з 1925 року, коли він працював в Канаді. Але була ще й родзинка: з Ізраїля Юделевича вичавили зізнання в тому, що він був одним з керівників... підпільної української націоналістичної організації.
Під диктовку молодшого лейтенанта держбезпеки Перцова, писав Кулик таке:
"Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені - єврею - вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль "рятувальника" українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…"
Люціану Карлівну Піонтек "взяли" 5 серпня 1937 року. Вона виявилася не лише англійською, але ще й польською (мама в неї була полька), і звісно ж - німецькою (тато - німець) шпигункою. Найсмішніше завдання "Інтелідженс сервіс" яке вона буцімто виконувала - отаке. З протоколу допиту:
"Я збирала і передавала… для розвідок політичного і економічного характеру про настрої мас і ставлення їх до радянської влади".
Цікаво, де і коли могла зустрічатися дружина компартійного чиновника вищого ешелону з "масами"? Вона їх бачила хіба що з вікна персонального "членовозу". Але слідчих такі дрібниці не турбували.
Обох розстріляли восени 1937 року. Обоє лижать в Биківні. І ти ж диви - обидва реабілітовані ще Хрущовим. І навіть меморіальна дошка на честь Кулика все ще висить на будівлі колишнього "Роліту" поміж іншими. Декомунізація цієї моральної потвори теж не торкнулася.
Мораль сєй басні... Диктатура пожирає тих, хто допомагає їй народитися. Декому слід про це пам`ятати...
