23 червня 1941 року почалася найбільша танкова битва усіх часів і народів в районі Дубно-Луцьк-Броди. Тут протягом тижня радянські війска під загальним командуванням тодішнього начальника Генштабу РСЧА генерала армії Георгія Жукова намагалися знищити 1-у танкову групу німців, якою командував генерал-полковник Клейст.
У Жукова - 3 706 танків, в тому числі 419 суперновітніх Т-34, КВ-1 та КВ-2, броню яких не брали штатні німецькі протитанкові гармати Pak 35/36, що їх німецькі солдати за це прозвали "дверною колотушкою".
У Клейста - 728 танків, у тому числі 115 старих "командирських" Kl.Pz.Bf.Wg (на фото), які практично не мали озброєння і за своїми характеристиками належали до броньованих командно-штабних машин. А ще 150 легких Pz.Kpfw.I та Pz.Kpfw.IІ, озброєних або 20-міліметровою пукалкою, що її німці називали "гарматою", або взагалі двома кулеметами, які горіли, мов сірники.
І от, маючи 5-разову перевагу в кількості і колосальну в якості танків, (артилерію він мав також значно кращу і в більшій кількості) Жуков примудривя ту битву програти. Провалити. Профукати. Продути. Просадити.
Лише втрати танків в бою склали 2 648 штук. Не рахуючи тих, що довелося кинути на узбіччі без пального.
Клейст безповоротно втратив 85 машин.
Член Північно-Західного фронту корпусний комісар Микола Вашугін, не витримавши ганьби, застрелився. Жуков сів у літак і втік до москви.
Дазнавшись про небачений ганебний погром, що його влаштував Червоній Армії Клейст, Сталін збирався Жукова розстріляти. Але того врятував Берія (якому Жуков після війни "віддячить"), проте з посади начальника Генерального штабу Жуков все ж таки за кілька днів злетів. Це вже після того, як безпосередньо керуючи військами в Білорусії, і маючи утричі більше танків, ніж німці, здав Мінськ, загнавши у колосальний котел 300 тисяч своїх солдат, офіцерів і генералів.
Сталін переконався, що Жуков був тим, ким він був - тупим безграмотним солддафоном-самодуром, якому власні солдати дали прізвиська "М`ясник", "Жора-катафалк" і навіть (не знаю, чому, саме таке, але ще перед війною і саме за тупість) - "Трьохтактний".
Далі Жуков працював за свїм прямим призначенням: на доручення Сталіна безжально гнав на німецькі кулемети натовпи солдат. Фронтовики добре пам`ятали гору трупів під Ленінградом, коли Жуков безуспішно намагався прорвати фронт; тупу багатомісячну м`ясорубку під Ржевом, коли Жуков безуспішно намагався прорвести стратегічну операцуію на оточення групи армій "Центр" з виходом на узбережжя Балтійського моря. І провал операції під Корсунь-Шевченковим, коли Жуков примудрився випустити з "котла" німецькі війська, що їх оточили без нього.
Ну, а вже після війни і смерті Сталіна Жуков приписав собі всі перемоги на війні, досягнути іншими (Сталінград, Курськ тощо) й брехав, брехав, брехав...
Бездарно програну найбільшу танкову битву радянська пропаганда сховала, а в якості такої підсунула народу Курську. Це щоб не зруйнувати міф про "Маршала Перемоги", як велів себе називати Жуков. Пропаганді потрібні були герої, видатні полководці.
Нині саме він є куміром рашистських генералів, які продовжують воювати жуківськими методами. От тільки нинішні системи озброєння давно вже не ті, що були 80 років тому - не дуже виходить противника трупами закидувати...
