Наразі ніхто, окрім вбивці, не знає, за що вбили Ірину Фаріон. Вбивця не спійманий, покази не дав, свідчень немає, все інше - припущення.
Пафосно писати, що когось вбили за мову - це теж версія. І лише версія.
Професіоналізм не завжди сусідить з ядом. Зі зневагою до інших. Зі зверхністю. Україна має безліч особистостей, мега професійних у своїй темі, які несуть в маси українську мову з гідністю, з послідовністю, з високою особистою планкою, з тактовністю, без ненависті.
Я спілкуюся українською через власну позицію. І мова для мене - це окрема річ, окрема від багатьох її носіїв, які є різні за своїми людськими якостями. Кузьма не був уособленням українства, Фаріон не була уособленням мови, як Зеленський не є уособленням якихось перемог, та навіть Петро Порошенко не претендує на уособлення демократії та свободи. Якщо робити когось кумиром - то не когось, а щось. Саму мову. Якщо возвеличувати когось - то не когось, а щось. Свободу та демократію.
Вбивства - завжди злочин.
Розфренд не лякає.
Це моя позиція.