Мабуть ви не раз чули як наші політики хвалились, що Україна володіє величезними покладами стратегічних мінералів. І саме наявність цих покладів робить нас привабливими для міжнародних добувних компаній.
І насправді, для зацікавлених сторін з інших країн світу це також не таємниця, що Україна є ресурсно багатою країною. Тільки от незважаючи на цей загальновідомий факт, якоїсь великої черги з інвесторів не спостерігається взагалі.
Розкажу про одну з причин відсутності інтересу. Про неї я нещодавно дізнався і це стало для мене відкриттям.
В Україні можна отримати спецдозвіл на розробку родовища, але це не гарантує що ви отримаєте також земельну ділянку під якою знаходиться це родовище. От такий абсурд. Бо за нашим законодавством, це обʼєкти різних прав, які оформляються різними документами. І ви можете отримати дозвіл на розробку родовища, але якщо воно знаходиться на ділянці, якою володіє інший власник, той самий фермер, чи там є ліс, чи навіть якісь будівлі, то отримати таку ділянку буде дуже складно, а частіше за все майже неможливо.
От приведу вам реальний приклад. Канадська компанія Black Iron ще в 2010 придбала ТОВ «Шиманівське стіл» зі спецдозволом на розробку Шиманівського родовища. Однак, вже 14 років компанія не може отримати ділянку для розробки цього родовища. Бо одна частина належить Міноборони, а інша Криворізькій міськраді. Тому підприємству необхідно було окремо домовлятись і з Міноборони, і з міськрадою.
І це при тому, що ще в 2020 наш президент похвалився, що ця канадська компанія інвестує в економіку України більше 1 млрд дол. А заступник Офісу президента Ігор Жовква став інвестнянею цього проекту. Однак, а ні президент, а інвестняня так і не допоміг вирішити проблему доступу до землі.
І до цього часу проект так і не реалізований, бо компанія не може отримати земельну ділянку.
Абсурд.
З іншої сторони. А чи можна це питання вирішити? Звичайно! В першу чергу потрібне вольове, можливо непопулярне, рішення. На ділянках, де є родовища зі стратегічними мінералами, держава має право вилучати землю у власника. Або викупити по ринковій ціні, або ж запропонувати власнику альтернативний участок. Як це було зроблено в США. Додатково самостійно зробити висновок оцінки впливу на довкілля. І вже далі інвестору продавати готовий продукт. А не лише саме родовище після чого він має потім самостійно вирішувати проблеми із землею.
От тільки єдині хто дійсно піднімає проблематику цього питання та пропонує якісь рішення це виключно профільні громадські асоціації. В той же час держава взагалі нічого не робить для вирішення цих питань. І ніхто навіть не намагається питання вирішити озвученим вище способом, чи якимось іншим альтернативним рішенням. Зате ці люди люблять їздити по міжнародних конференціях в пошуках інвесторів, а потім розповідати про відсутність апетиту.
