Як відомо, оточення формує особистість, принаймні впливає на неї. Якщо ваша дитина в школі спілкується з п'ятьма тими, хто палить цигарки під стінами спортзалу - з великою ймовірністю вона стане шостою, яка їх палитиме. Чи навпаки - якщо дитина має в друзях розвинених, працьовитих, наполегливих, цілеспрямованих - вона стане тягнутися до такого ж рівня, надихаючись прикладом.
То ким ви себе оточуєте? Чи допускаєте ви у своє коло спілкування людей, які когось дурять? Які про когось пліткують? Які пливуть за течією та не вміють боротися з життєвими викликами? Або ж людей, які сідають вам на шию, чекають вирішення вами їх проблем? Людей, які принижують вас, які глузують з вас? Або ж не з вас - але вони ставляться так до інших у вашій присутності, а вам це норм?
Тобто ми - ті, кого ми до себе підпускаємо та кому надаємо право бути нашим найближчим оточенням. Мені здається, що дуже рідко, лише у виключних ситуаціях ми можемо співпрацювати щоденно з тими, чиї методи геть не сприймаємо. З ким не дивимось схоже на те чи інше. З ким ми не згодні взагалі.
Зокрема в політиці прийнято приводити за собою свою команду. На ті чи інші посади ставити тих, з ким тобі комфортно працювати, кому ти довіряєш, на кого покладаєшся. Напевно ж черговий американський президент візьме собі у віце-президенти "свою" людину - як український президент не залишає в своїй команді надто близько до себе людей з команди попередника.
Тому Татаров?
Тому Єрмак?
Тому всі ці люди з доволі непрозорою біографією та неоднозначною репутацією? Якщо ти їх толеруєш - то вони дуже схожі на тебе і ваші цінності співпадають? І які вони, зрештою, ваші цінності? Ваші, вашої всієї компанії?
Все як на долоні. Принаймні для мене. Інколи речі очевидні.
