Хата хмельницьких чиновників середнього рівня по вінця забита готівковими доларами.
У цей же час я змушена відмовляти військовим. Вибачте, я не зможу вам допомогти. Мені дуже шкода, але ми не встигнемо вам зібрати гроші і купити ті нещасні станції, колеса чи планшети. Хлопці, ви якось тримайтеся там, але зрозумійте, збори ідуть дуже повільно, я не можу... Черга... Десь через місяць у кращому випадку, ви зможете почекати місяць?...
Десяти сантиметрів цього ліжка вистачило б, щоб закрити нагальні потреби. Половина - ми б купили все. Ціле ліжко - на окремо взятій ділянці фронту наші б у наступ пішли.
Руки опускаються. Люди несуть по крупинці, по сто-двісті гривень, відриваючи від своєї мінімальної пенсії. Донатять з розрахунку, що сьогодні побудуть голодними, не їстимуть на суму доната. Переконують себе, що добове голодування навіть корисне для здоров'я, і що допомога фронту набагато важливіша.
Одночасно з цими самими людьми у країні живуть нелюди. Подивіться, який він спокійний і незворушний. Йому взагалі плювати, він впевнений, що з ним усе буде в порядку.
Сімейство чиновників середньої ланки. Слуги народу, звісно ж. Вся гниль зібрана, підтягнута у владу і запхана грошима по саму горлянку до кінця життя стараннями Зеленського, Єрмака і ко.
