І немає нового Кіссінджера чи старого мольфара, які б їх передбачили.
Дивна картина. Виглядає так, що світ, його закони, – сам по собі, а ми – окремо. Може тому, що ми вже давно не слідуємо за ним. Підмінюємо його в глибоко устаканені правила амбіціями неофітів. Та ще й переконуємо цілі нації, що це плоди геніїв.
Президент Зеленський зробив, здається, неможливе – обʼєднав західні демократії проти нового російського фашизму. Але йому може й забракнути сил, щоб тримати єдність і не допускати надто глибоких тріщин в «будинку, який збудував він з Байденом».
Проблема в тому, що він відклав реконструкцію української хати на невизначене майбутнє. Передавши долю держави в руки молодих і зухвалих демотиваторів.
22-24 жовтня в російській Казані Путін збирає БРІКС, на який прибуде лідер Китаю Сі, премʼєр Індії Моді, лідери Ірану, Глобального Півдня. До них приєднається не тільки Туреччина з Азербайджаном, Малайзія і Таїланд, які подали заявки, але й навіть афганський Талібан, який визнаний терористичною організацією Радбезом ООН та більшістю країн світу.
Два Альянси. Дві протилежні полярності. Дві непримиримі системи, між якими глибоке провалля, а мости або руйнуються, або їх будувати ніхто не збирається.
Між ними вже йде глобальна війна. Економічні, фінансові й гуманітарні рестрикції підтримуються гібридними війнами та локальними збройними конфліктами, диверсіями, розширенням війн у кіберпросторі, як новому полі бою, інформаційно пропагандистськими атаками, масовим шпигунством, підкупами та експортом корупції.
Китай, Росія, Іран, Північна Корея разом із великою частиною Глобального Півдня, Африки, Східної Азії – проти США. Америка і Ліга демократій західного типу – проти Китаю і його союзників. Проти Вісі зла. Пекін, Москва з Тегераном і Пхеньяном рішуче, балансуючи на межі непередбачуваності, протидіють глобалізації й вестернізації сучасного цифрового світу.
Піднебесна почала власне розширення через стратегію нового «Великого Шовкового шляху», а Путін, за шаблоном російських царів і Сталіна, розпочав велике розширення війною під прикриттям ядерної зброї. Як ультиматум НАТО – як повернути Росії Радянський союз.
Наступ Ірану зі своїми проксі на Ізраїль, як головний американський форпост на Близькому сході, з цієї серії, без підтримки Москви та Пекіна із припиненням існування анти ізраїльських цілей у Лізі арабських держав, розпочати війну проти надпотужної технологічної, озброєної до зубів, держави без сильних таємних союзників – ніхто б не наважився.
Америка прийняла виклик, але не знає, що з ним робити. Байден смертельно боїться зробити будь-який крок, який би привів до вибуху ще більшої ескалації.
З другого боку, відчувається ефект когнітивного дисонансу, який глибоко вмонтований у вікову парадигму американського лідера. Можливо, він класний і ближчий до ідеального, політик.
Не треба в ньому шукати Гая Юлія Цезаря, який завдяки мистецтву поєднання політики й воєнних стратегій докорінно змінив цивілізаційний ландшафт стародавнього Середземномор'я та Західної Європи. Аж до цього часу.
