Поясню на дуже простому прикладі. Уявімо собі невелике містечко в 50 тис чоловік.
Якщо в середньому одна сімʼя споживає буханку хліба в день, а середня сімʼя складається з 3 чол, то місто щоденно споживає 16-17 тис буханок хліба.
І ось цих 16-17 буханок є максимальний ринок споживання цього міста. Можливо, в деякі періоди ця цифра може бути вищою, але на річному діапазоні вона буде в середньому в районі 17 тис в день.
Якщо в місті є одна пекарня, то вона забере весь ринок собі. Якщо дві чи три, то вони цей ринок поділять між собою. В будь-якому випадку, сам ринок споживання ніяк не зміниться, щоб там пекарні не придумували.
Так, я розумію, що пекарні можуть робити випічку, солодощі - щоб розширити асортимент, але тут важливо не відволікати увагу. Ринок самого хліба ніяк не зміниться.
А тепер дивіться. Після того як пекарня чи декілька пекарень досягнуть ліміту ринку, то для розвитку їм треба шукати ринок в інших містах та селах - це як експорт. Доречі, пекарні з інших міст теж можуть продавати в цьому місті, відкусуючи ринок у внутрішніх виробників - це імпорт.
Так чому експорт робить багатими?
Пекарня, яка експортує в інші міста - дозволяє заробляти більше грошей його власнику. Пекарня, яка експортує в інші міста - потребує більше додаткових працівників, які в свою чергу отримують зарплати. Осі ці працівники, отримавши зарплати, що далі роблять? Купують їжу, одягаються, відпочивають, роблять ремонти - і це може створювати додаткову занятість в суміжних галузях самого міста.
І таким чином, пекарня прямим і опосередкованим способом впливає на економіку всього міста.
Безумовно, що в місті може бути купа різних підприємств з різних галузей, які продаватимуть свою продукцію сусідам. І цей ефект посилиться.
Просто на прикладі пекарні я показую, що добробут неможливий без доходу. А дохід неможливий без ринків збуту. І ось експорт якраз дозволяє створити ці ринки збуту.
